Т. Шевченко. Революційні поезії{113}

З передмовою Є. Григорука. Державне видавництво. Універсальна бібліотека, № 16. Київ, 1921. Стор. XXIV + 86. Ціна 75 карб.

В книжечці уміщено 18 політичних п’єс Шевченка, розділених на три групи і освітлених передмовою. Передмова, широка і ґрунтовна, становить собою передрук статті т. Є. Григорука з шевченківського збірника Всевидату — «Великий бунтар», і займає вона коло двадцяти сторінок (V—XXIV), орієнтуючи читача в шевченківських текстах. Але самих текстів дано, на жаль, небагато, далеко не все, що характеризує Шевченка як поета політичного, поета-революціонера, далеко не все, на що посилається сам автор передмови.

Беручи в основу політичні настрої поета, Є. Григорук ділить творчість Шевченка на три доби: добу революції національної, добу перелому і добу революції соціальної. До першої він відносить такі твори, як «Сон», «Холодний Яр», «Кавказ», «Іван Гус», «Чигирин», твори, що характеризуються протестом проти деспотизму во ім’я національності. До творів переломової епохи належать поема «Царі», уривок «Юродивий» і деякі дрібні поезії, позначені різко неґативним відношенням до панства, «яке символізувало йому (Шевченкові) класове панування над трудящими взагалі». Починається ця переломова доба коло 1847—1848 р. неволею у в’язниці і засланням на Оренбуржчину, коли, «опинившись серед покидьків цілої держави», Шевченко «на досвіді переконався, що неволя соціальна гірша од національної». Нарешті, третя доба охоплює поезії останніх двох-трьох літ Шевченкового життя. В цих поезіях виступає ідеал анархічний; прославлення «малих рабів німих», перейняте «духом первісного комунізму», настроями Маблі та руссоїзму, межується з вибухами стихійного, необмеженого бунту. Так уявляє собі еволюцію Шевченка автор передмови. Цінить він в поетові не стільки ідеологію тієї чи іншої доби, скільки дух і пафос протесту. Для нього Шевченко є «вічним революціонером», «великим бунтарем», що «нищить все сучасне суспільство», «революційним проривом сонного болота «українського громадянства 40-х та 60-х рр., «каменем, що замутив і розбуркав це сонне царство».

Як добре було б, коли б, підбираючи шевченківські тексти, автор передмови дав не тільки «Сон» та «Кавказ», «Холодний Яр» та «Царів», а й «Розриту могилу» та «Івана Гуса», що такими характеристичними являються для романтичних настроїв молодого Шевченка, — не кажучи вже про «Посланіє», де знать перші сліди перелому в поглядах Шевченка на українську старовину і сучасність, що виразно виявився тільки за часів заслання. Таке побільшення щодо кількості «зразків» трохи доповнило б образ Шевченка як поета-бунтаря і в певній мірі поліпшило б і архітектурні пропорції книжки: творчість Шевченка стала би в центрі читачевої уваги, а стаття т. Григорука набула б значення «вводу», ключа до поетової творчості, — тоді як при теперішньому вигляді може утворитись враження, що шевченківські тексти наводяться як підсобний ілюстраційний матеріал, який незручно було б обминути.

1921