Записки Наукового товариства імені Шевченка у Львові{32}

Року 1913, Кн. III, Том CXV. Ред. М. Грушевського

Третя книжка Записок Львівського Наукового товариства за цей рік містить в собі чимало цікавого, головним чином історичного матеріалу. Маємо в ній три великі статті («Студії над організацією львівської Ставропігії» д. Ф. Срібного, «Віденська греко-кат. дух. семінарія» д. Ярослава Гординського, «Азбучна війна в Галичині 1859 р.» Івана Франка) і дві коротші замітки.

З великих статей найбільший інтерес представляє для нас стаття д-ра Гординського про Віденську семінарію, на змістові якої ми й дозволимо собі трохи спинитись.

Греко-католицька семінарія в Відні заснована була восени 1852 р., по проханню єпископів львівського і перемиського, і з першого ж року набрала, по словам автора, виразного «руського» характеру. Велика більшість її катехитів складалась з найбільш здатних вихованців галицьких семінарій.

Досі відомості про цю семінарію були досить бідні і обмежувались кількома випадковими посвідченнями статті — д. Гординському пощастило добути щоденник і листування одного з вихованців семінарії — Амвросія Шанковського, а це дало йому змогу намалювати яскраву картину тієї обстанови, того духовного оточення, в якому зростало молоде тоді покоління галицько-української інтеліґенції. З статті ми докладно дізнаємося про загальні умови життя в семінарії. Умови ці були досить лихі, незважаючи на те, що семінарія була, як-не-як, столична, перед нами яскраво вирисовуються антисанітарний стан помешкань, «скупо огрівані дорміторії», «лиха пожива», повне недбання про здоров’я катехитів, бунти їх і сполучені з цим спроби начальства завести систему шпіонажу і доносів; одним словом, перед нами виникає картина рідна і знайома, а надто близька тим з нас, хто мав щастя чи нещастя вчитись в сучасній нашій бурсі.

Автор, проте, не обмежується загальним начерком внутрішнього порядку семінарії, але уважно стежить також за духовним життям вихованців. Підкреслює їх слов’янофільські симпатії, що підтримувались дружнім єднанням з товаришами-хорватами та слуханням лекцій проф. Миклошича, на які дозволило їм, правда, не без вагання, ходити семінарське начальство; вказує на зв’язки їх з тодішнім москвофільським рухом (особливо інтересні дані про зносини катехитів з Як. Головацьким та Богд. Дідицьким), а також дає чимало даних відносно лектури віденських семінаристів. Між найбільш читаними авторами ми знаходимо, як і повинно було бути, здебільшого німців (Ґете, Ленау, Гайне, Шиллер); але є там також і англійці (Байрон, Діккенс), і давні латинські автори (Теренцій, Верґілій), і батьки церкви (Золотоустий та Григорій Назіанзин) в німецьких перекладах. Російських авторів, не вважаючи на безперечні зносини з тільки що народженим москвофільством, нема ні одного, і тільки в один з пізніших років автор статті одмічає в щоденнику Шанковського невеличку російську поезійку з німецьким перекладом таких незрозумілих слів, як «роща», «нежный», «кроткій» і т. і.

Автор чимало уваги уділяє і політичним, і національним інтересам семінарської молоді, вказує на її австрійський патріотизм, її національні потяги і, зрештою, на нахил її — під впливом пропаґанди — в бік москвофільства.

До статті Гординського близько підходить по темі розправа І. Франка «Про Азбучну війну 1859», що разом з нею дає багато інтересного і цінного для історії галицької інтеліґенції 50-х років минулого століття.

В Miscellanea знаходимо цілий ряд варіантів до тексту Шевченкового «Кобзаря». Між ними найбільший інтерес представляють кілька невідомих уривків з перекладу «Слова о полку Ігореві». Деякі з цих варіантів, одкинутих Шевченком, дуже одмінні од друкованого тексту і дуже художні. Наприклад, кілька рядків в описові битви.

Тихе поле половецьке

не оране, не сіяне, —

почернене копитами,

а костями побілене,

а кровію червоною мережане.

Таке художнє чуття Шевченка, як бачимо, відчуло в «Слові» ритм і музику пізнішої української думи. Ритм думи виступає в наведеному уривку яскравіше, ніж в друкованому: «З передсвіту до вечора».

В відділі «Наукова хроніка» — простора замітка проф. Грушевського про останні томи «Архива юго-западной России» (ч. II, том 3-й, ч. VIII, тт. 3—6).

Відділ бібліографії, як завше, повний, містить 20 рецензій на новіші наукові публікації. Між ними надибуємо рецензію на книжку теперішнього ректора Московського унів. Матв. Любавського — «Очерк истории Литовско-Русского государства» (рецензент д. Барвінський слушно закидає автору незнання української літератури, особливо IV—V тому «Історії Укр.-Руси», а також і цілком застарілий погляд на історію Москви як на «основное течение русской истории». Далі йдуть рецензії на збірник пам’яті Антоновича і Рильського «Z dziej?w Ukrainy», виданий Липинським, на «Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии» I. Ф. Павловського, на «Очерки из русской истории», т. 2, проф. Багалія, «Літературні начерки» Щурата, книжку Ерна про Сковороду, 3—4 число «Annale? des Nationalit?s», etc.

1913