Л. Козар. Степові зорі{55}

Поезії. Книжка перша. Катеринослав, 1917 р. Стор. 32. Ц. 25 коп.

Хто щиро любить поезію, тому дуже тяжко буде читати цю книжку. В ній нема ні одного вірша, в якому видко було хоч маленьке зернятко ориґінальності, ні одної нової рими, ні одного інтересного ритмічного ходу.

Примітивність така, що вражає і навіть зворушує:

Коли не любиш — одв’яжися,

Лиши назавш, не муч мене,

Нехай і думка та кохана

Як хвиля в морі, проплин?.

До примітивності прилучається подекуди і дивовижне неуцтво щодо поетичної форми.

Два свої вірші — «Я довго мучивсь, хвилювався» і «В хвилини мрій та поривань» автор зве сонетами. Але чому він назвав їх сонетами, а не ронделями або тріолетами — невідомо. У всякім разі, з формою сонета обидва ті вірші не мають нічого спільного, крім того, що складаються з 14 рядків. Але ще Франко сказав: голубчики, українські поети,

Невже вас досі нікому навчити,

Що не дос?ть таких-сяких зліпити

Рядків штирнадцять — і вже є сонети.

Радимо авторові уважніше придивитися до цього вірша Франкового («З вершин і низин», Львів, 1893, стор. 183) і не грішити більш проти поетичної форми.

1918