Микола Аркас. Історія України-Русі{11}

Видання друге. Краків, 1912. Стор. XVI+424.

Факт, що Аркасова «Історія України» виходить вже повторним виданням, може служити найкращим покажчиком того успіху, який може мати в нас талановито написана популяризація. Як дізнаємося з передмови д. Лепкого, перше видання книжки, зроблене в кількості 7000 примірників, розійшлося на протязі кількох місяців; громадянство щиро й прихильно зустріло його. Це вже з кінцем 1908 року «зневолило» автора подбати про таке, ще краще видання. Як відомо, редктування знов доручено було В. М. Доманицькому, що доживав тоді останні роки життя в санаторії д-ра Длуського в Закопанім. Але тут відразу ж для «першої популярної історії вкраїнського народу» почався довгий ряд митарств, «почалася трагедія, якої мало яка з книжок зазнала». Під час перших заходів коло такого видання несподівано помер автор історії Мик. Мих. Аркас (13 вересня 1909 р.), а через рік після того не стало і її редактора. Мало цього: єдиний виправлений і приготований до друку «редакторський» екземпляр і вислана друкарнею коректа десь по смерті редактора загубились, так що від довгої і пильної його роботи не зосталось сливе що ніякого сліду. Кінчали видання вже нові люди, з Богданом Лепким на чолі, і їм повинні ми дякувати, що книжка таки вийшла, хоч, може, й далека від того вигляду, в якім хотіли її бачити автор і перший редактор.

Нам здається, весь секрет надзвичайного успіху першого видання книжки Аркаса лежить в напрочуд чистій і простій її мові, легкості і живості викладу і тому високому патріотичному настрої, що б’є з кожної її сторінки. З наукової сторони спеціальна критика вже тоді вказала на цілу низку помилок і недоглядів. Так, зазначались деякі фактичні неточності, неточності в картах, відсутність короткого навіть огляду географії і топографії (орографії) краю і, нарешті, невдатний вибір ілюстрацій; говорилось, що малюнки дають зовсім не правдиве поняття про зверхній бік нашого історичного життя. Суворий присуд істориків-фахівців почасти зробив своє діло. Деякі невдатні ілюстрації, деякі карти викинуто і замінено новими, але, на жаль, мусимо сказати, — такими ж невірними, неправдивими і неточними. Завважимо для прикладу деякі з таких недоречностей. Так, наприклад, мапа на стор. 15 дає нам план городища в містечку Голтві, на Полтавщині: на плані городище намальовано на вузькому клаптикові землі між Пслом (на півдні) і Ворсклою з північної сторони, тоді як в дійсності Ворскла протікає принаймні за 30—40 верст од Голтви. На мапі (на стор. 88) вичерчена якась фантастична річка: до початків Сейму приточено низове плесо Десни і з двох цих річок утворено нову Десну. На стор. 130 дано малюнок Чортомлицької Січі (з картини Васильківського), а під ним зроблено напис: «Острів Хортиця, де була перша Січ Запорозька», хоча питання, чи можна вважати невелику фортецю Дмитра Вишневецького-Байди на Хортиці за першу Січ розв’язується в нашій історіографії неґативно. На стор. 402, на малюнку, що має дати образ зборів Кирило-Мефодіївського товариства, спокійний і урівноважений Костомаров представлений в позі чи то заїжджого декламатора, чи то народного трибуна або пророка. Список таких недоречностей можна ще трохи продовжити. Взагалі, треба сказати, справа з ілюструванням в книзі Аркаса виконана далеко не так вдатно, як в аналогічній книзі проф. Грушевського. Проф. Грушевський подав репродукції давніх ґравюр, знімки старовинних речей, зразки старого друку; редактори ж Аркасової «історії» віддали перевагу новим сучасним композиціям і умістили, може, з художнього боку і гарні, але цілком фантастичні портрети Ярослава, Володимира Мономаха, короля Данила і інших «державних мужів». Слід зазначити також і неточності в тексті. До них можна зарахувати таку ризиковану характеристику кн. Святослава Ігоревича: (це був) «чистий запорожець на князівському столі», і такі необережні твердження, як «половці були дике татарське плем’я», або: «Шевченко разом з Кулішем, Костомаровим, Білозерським заснували у Києві «таємне товариство, що звалось Кирило-Мефодіївське братство». Зустріваються і прикрі помилки друкарські, між іншим, на стор. 400 заснування Харківського університету віднесено до 1850 року, тоді як на ділі воно відбулося за 45 год перед тим.

В свій час, пам’ятаємо, немало нападалися на покійного Аркаса за те, що він занадто багато місця віддав анекдоту, народному переказу, історичній леґенді. Аркас дійсно часто переповідає перекази літописів, пісень, іноді то навіть не перевіряючи їх критично, але ця риса, що справила б дивне враження в книзі науковій, стає вповні зрозумілою, коли взяти на увагу слова автора, що книжка писалася їм для дев’ятилітнього сина і на меті мала прищепити йому інтерес до рідної історії. Пишучи для дитини, автор рахував, звичайно, на дитячу психологію; він знав, що малолітнього читача найбільш зацікавлять найвидатніші славетні епізоди героїчної нашої історії, величні і пишні, туманом народної поезії оповиті постаті Байди, Богуна, козака Нечая, і він цілком слушно прикрашував своє оповідання чарівними образами історичної пісні і народної леґенди. Проте не в строгості наукового апарату полягає значення історії Аркаса — уся вага її, все очарування її в живому, іноді драматичному і завжди простому, позбавленому тіні риторики і штучності оповіданні. Зразком того, як прекрасно вмів оповідати Аркас, можуть бути сторінки 304—317, де йде розмова про Мазепу, Карла і невдатний похід 1708—1709 років.

Що торкається мови нового видання, — то мусимо визнати, що чудова цільність і чистота авторової мови порушена і розбита важкими і негармонійними зворотами в додатках і доповненнях, зроблених галицькими редакторами. «Запобігають лихові спілки, котрі невсипучо організує Мик. Левицький», «є велике товариство асекураційне «Дністер», «школами ж журиться товариство педагогічне», «50 000 парібків і дівчат», «тепер іде борба о власний український університет»: цих і інших подібних фраз ніколи не написав би Аркас. І галицьким видавцям слід би було подбати про те, щоб і мову, і правопис своїх додатків як не зовсім, то хоч би трохи наблизити до мови і правопису автора і першого редактора історії, подбати, щоб уся книга здавалась писаною однією рукою.

Однак, зрештою, це не так важно. Помимо двох-трьох десятків непопулярних слів і незвичних фраз, мова книжки — все та ж чудова мова, що спричинилась до успіху першого видання, — і вже завдяки їй одній «Історія України» Аркаса матиме певне значення навіть побіч такого поважного конкурента, як «Ілюстрована історія» проф. Грушевського.

До історії додано коротеньку біографію М. Аркаса, таку ж згадку про В. М. Доманицького і доволі довгу «передмову до другого видання» — д. Б. Лепкого.

З зовнішнього боку книжка виглядає непогано, але ціна її в порівнянні до першого видання підвищена на цілий карбованець. Тяжкі умови видання книжки за кордоном, після смерті автора, — одбились на її ціні.

1912