Гнат Михайличенко{103}

Ігнатій Михайлич. Нар. 27 вересня 1892 р. † 21 листопада 1919 р.

Гнат Михайличенко був син селянина, народився в м. Миропіллі на Курщині (недалеко від границі Курщини й Харківщини, поблизу м. Сум, у сфері української колонізації). Першу освіту здобув у ріднім містечку, в двокласовій школі, по скінченні якої (1907 р.) вступив до Курської фельдшерської школи, де пробув один рік, а потім (1909 р.) — до середньої сільськогосподарської школи в Деркачах, поблизу від Харкова. В деркачівській школі Михайличенко вибув чотири роки, але курсу не скінчив і, виключений «за революційний образ мислення», переїхав продовжувати агрономічну освіту до Москви, де разом з тим одвідував народний університет ім. Шанявського. З початком війни покликано його по мобілізації до війська, але по короткій мілітарній кар’єрі Михайличенко покинув армію й нелеґально оселився в Харкові, де, між іншим, чимало працював над самоосвітою. Революційна робота видвинула його, як представника лівих течій української есерівської партії, донесла його до посади народного комісара Радянської Української Республіки, і вона ж спричинилася до його передчасної смерті в нещодавно минулому листопаді.

Політична робота в значній мірі затримувала розвиток літературного хисту Михайличенка — Ігнатія Михайлича, як підписував він свої белетристичні твори. Кілька коротеньких ліричних п’єс у прозі, щирих і шляхетних, видрукувано ним у збірнику «Червоний вінок», журналах «Музаґет» та «Мистецтво» — «Кострубата блакить», «Чуже свічадо» (акварельні плями), «Повія». Остання має підзаголовок: з циклу «Місто», який показує, що в автора був намір пов’язати свої ліричні мініатюри в ширші цикли. Невидрукуваний поки що й його роман (власне, не стільки роман, скільки лірична п’єса на зразок симфоній Андрія Бєлого), читаний минулого літа в студії «Музаґету». Багато працював Михайличенко в обсягу красного письменства, зоставшись у Києві після виїзду радянського уряду, але, здається, більшість його паперів згинула безповоротно під час передсмертного його арешту. А це велика шкода для молодої нашої прози, бо Ігнатій Михайлич, безперечно, був індивідуальністю виразно окресленою.

1919