До Михайла Могилянського{216}

1

19. VIII. 26

[«Буюрнус»]

Дорогий Михайле Михайловичу!

Як ся маєте, приїхавши з Кисловодська в Київ? Чи вийшла 8 кн. кисловодяного «Життя й революції»? Як Ваш творчий «Нарзан»?

В «Буюрнусі» нам живеться незле. Ананія кусають москіти, але накусане не свербить (9-те диво світу), — мене не кусали ще досі зовсім, що мені незрозуміло так само, як Самійлова коректність, котрою Ви так захоплюєтесь.

                                                                  Ваш М. Зеров

2

[«Буюрнус»]

Дорогий Михайле Михайловичу!

Листа Вашого великого одержав, дурості предержащого Хвилі дивуюсь вельми.

Виїжджаю з «Буюрнуса» 29, — 31 ввечері побачимось.

25. VIII. 26                                                          М. Зеров

3

Київ, Фунд. 82, 7

18. X. 1926

Дорогий Михайле Михайловичу!

Пишу Вам, одержавши Вашого перед-Золотопузного листа з Харкова^{217}. Не сподівався такої скорої відповіді. Чи то так сумно було Вам у Харкові?

Про Вашого листа ad familiares ішла розмова вчора у Віктора Платоновича. Були: Білий, Драй, Рулін, Филипович, Рильський, Тась, Лебідь. Сталося те, чого можна було сподіватися, — ні до яких практичних вислідів не прийшли.

Було у Віктора Платоновича затишно і весело. Так, що навіть я пив горілку. Вийшли год. о 6-ій, потяглися на Володимирську гірку, потім фотографувалися всім кодлом (крім мене, я зразу поїхав додому, була t° і боліло горло), — а закінчили день (теж без мене) в якійсь їдальні з візниками і «міцними трунками». Филипович сьогодні ходить веселий і многозначно підморгує: знай наших. Рильський читав учора уривки з дванадцятої книги «Пана Тадеуша»: Домбровський і розмова на бенкеті — все побудоване на численних і досить сміливих enjambements. Були у Рильського ще дві речі, яких він не читав голосно, а тільки показував мені — один сонет (хороший!) і один ліро-епічний етюд на манір тих, що в останній книзі, і ніскільки від них не слабший. Говорить, що у нього вже готова для «Слов’ян» нова книжка лірики.

Щоб покінчити з новинами, — остання. Зустрів сьогодні Якубського. Йшов до книгоспілчанської книгарні. Питаю: Чого? — Загубив, каже, Рильського «На білих островах», а я хочу про нього книжечку, аркушів на п’ять, написати для «Слова». — Коли книжечка буде похожа на останній доклад Якубського в «Літературнім товаристві», — придбання невелике. Але… може, йому вдасться чогось досягти.

Те, що пишете Ви про Білецького, дуже сумно. Але нічого в тому для мене несподіваного нема: я бачив, як Білецький на літературному конкурсі «Ч. ш.» підігравав недостойним достойникам. І проте — нащо йому писати передмову до посмертного Загула? Для чого йому виводити в світ автора, що убив у собі всі творчі нерви і ніяких «чувств благородних» уже не будить? Нащо прив’язувати себе до колоди?

Поки що прощавайте. Завтра-позавтра писатиму ще.

Будьте ласкаві, напишіть з Петербурґа, що говорить Хвильовий? Яким Ви його знайшли і таке інше.

                                                              Ваш Мик. Зеров

Котунька почуває себе краще, але з постелі його все-таки не спускаємо. Софія Ф. одужала, зате щось хриплю я. Привіт Ол. Іларіоновичу!

4

Київ, Фундукліївська 82, 7

26. X. 26 р.

Дорогий Михайле Михайловичу!

Обіцяв я Вам написати, що сталося в Києві, та все у мене розповзається якось час і настрій — то капризує малий, то предметові комісії з різними, розуміється, законними, але ж і прикрими претензіями, то пошуканка за грошима, яких систематично ніде не доплачують.

Сергія Олександровича шанували у Руліна, в неділю, 24. X. Улаштовано було вечерю компанією невеликою, але чесною, душ на 20. Була література (Рильський, який прочитав прегарного вірша, — акростих «Вірний прапорові»); була наука (Филипович, Кисіль). Була, розуміється, громадськість (Гермайзе, Дорошкевич). Запрошували Тичину, але Тичина не прийшов — мабуть, боявся засидітись і потім уночі вертатися на свою Пролетарську. Таким чином, «нове строєніє» в українській поезії заступав сам лише Рильський.

Промов було (якщо не рахувати Филиповичевих) п’ять. Першим говорив я — у громадськості язик прилип до гортані і розв’язався вже потім. Говорив погано, бо не висипляюсь систематично і ввечері маю раз у раз понижений настрій. Филипович, проте, апробував мене високим своїм апробуванням. Другим говорив Гермайзе, третім Дорошкевич, четвертим Білий, п’ятим Ніковський. Все, що говорив Гермайзе, було щиро, але занадто довго; те, що говорив Дорошкевич, темпераментно, але, як усе у Дорошкевича, «ни день, ни ночь, ни мрак, ни свет». Вихваляв він безкомпромісовість Єфремова, але собі в уділ брав необхідну для громадського добра політику компромісу. Промова Ніковського мені не сподобалась рішуче. Все те було блискуче і пікантно, дотепно і розумно, але — в стилі Бені Крика й одеських оповідань Бабеля. Калиновичу, проте, сподобалось.

Засиділась публіка до пів другої вночі. Розходились весело. Я до кінця не досидів, пішов перед дванадцятою.

Телеграм С. О. і листів одержав, м. б., з півсотні. Здається, це було трохи для нього несподівано.

Між іншим, на вечорі С. О. розказував, як на одному із зібрань академічних (високих зібрань не то відділу, не то спільному зібранні) з’явився Студинський в компанії з династією. Справа зайшла, кому мають піти суми, що лишилися свобідними по смерті Мик. Федотовича (Біляшівського). Сергій Олександрович запропонував: Перетцові. І страшно здивувався, коли Ваш убієнний приятель запропонував обмежити реченець виплати (на місяць-два, або до нового року). Пропозиція не пройшла, і фамілія обурилась. Кажуть, що вона прийшла на збори з готовою думкою передати ті гроші вірному Лічарді панському — Студинському.

Були і інші події. 23. X. 1926 р. (запам’ятайте дату) приїхав Яворський і зробив іспит аспірантам кафедри — між іншим, допитував і про соціальне становище батьків. Я на ті збори не пішов (читав лекції «українізаторам»), але про ті мерзенні розмови чув. Питайте про них у Ананія Дмитровича.

Про Вашого «Кандида» не можу допитатися нічого. Здається, передмова не подобається Голоскевичу. Він знаходить, що в ній занадто Плеханова. Тепер наші слов’яни хотять давати усе солідно, як у сабашниковських «Памятниках мировой литературы». Це останній їх пунктик.

Поки що і все. Вибачайте, що пишу коротко. Йду в літературне товариство слухати Віктора Платоновича. Він робить доклад про персонажів «Чорної ради».

                                                                   Ваш М. Зеров

P.S. В четвер святкують ювілей Загула («жив презрительный Терсит»). В «Пролетарській правді» оповіщено, які артисти виступатимуть на пошану нашої Помийниці.

5

[9. VIII. 1927 р.]

Гурзуф, «Буюрнус»

Дорогий Михайле Михайловичу!

Ви, як завжди, — прекрасний кореспондент. Ви вже радуєте друзів і знайомих. А я, не вважаючи, що повіз з собою своє «перо й чорнило», — ще й досі не написав навіть до «Книгоспілки», щоб спитати, як цензура поставилась до оповідань Свидницького. В «Буюрнусі» тихо, знаменитостей менше, як у Вас, але дехто є. З музик — Товстолузький, з учених — хімік Писаржевський, з вузівських викладачів — Бойко («Марко Вовчок»), Петрусь. В Гурзуфі живе Синявський. Драй ще не виїхав. Нічого цікавого для Вас немає. У Вас блискучіше. Привіт Павлу Григоровичу і О. І. Білецькому.

                                                                    Ваш М. Зеров

6

Гурзуф, «Буюрнус»

18. VIII. 1927

Дорогий Михайле Михайловичу!

Вас все-таки занадто обходять наші літературні справи. Боюся, як би не нейтралізували вони спасенного Нарзану. Пощо допускаєте Ви, щоби великі тіні наших літераторів — перемовників і теоретиків літературних тривожили Ваш курортний спокій? Статті Сергія Олександровича не читав. Просто: не догадався розшукати її на дорогу, — не всі ж, як Ви, приятелюють з «Часом», не всіх і «часівські» книжки самі знаходять. Оповіщений Вами хрестоносний похід на Дорошкевича, Гермайзе і Якубського — річ, розуміється, потрібна. Дорошкевичу треба сказати, що він, по суті, недобру ролю грає, плямуючи таких людей, як Кониський: Кониський в 80—90-х не присвячував своїх писань ні Піхнові, ні генералу Новицькому, а Дорошкевич в 1915-му свої методичні брошури підносив з написами Миколі Стороженку. Гермайзе теж краще робив би, коли б не замахувався так на Олек. Ів. Бородая і укр. громадянство перед 1914 р. Воно було далеко чесніше, ніж те, перед яким його Гермайзе ганить. Що ж до Якубського, то тут нема що й казати, а просто «членовредительство» — по Вашій термінології — має вступити в права. Але в який спосіб Ви здійсните Ваш похід? В передмовах? В усних виступах в академічній залі? В статтях до «Пролетарської правди» та до «Червоного шляху»?

В «Буюрнусі» мені живеться цей рік непогано, маю окрему кімнату і сам собі дивуюся, як це я не написав досі «Дороги своїх днів».

Віктор Платонович уже приїхав; вчора пили «Каберне», і «Сотера», і «Рислінґ». В буюрнуському підвалі вина стали гірші: викликають печію. Відпочив я добре — їздив авто до Бахчисараю, збираюся компанією на Чатирдаг. Поки був тут Драй (не в «Буюрнусі», а на Гуровській дачі під Суук-су), купався за Генуезьким пляжем. Тепер ходжу з київською компанією на великий пляж за військові споруди під Ай-Даніль.

Восени гадаю — якщо тільки іспити не з’їдять добрих наслідків мого відпочинку — одразу взятися за «Нове українське письменство».

Павлу Григоровичу привіт. До речі — може, Ви черкнете декілька слів про другого Григоровича — Миколу. (Чи правда, що його подорож на Херсонщину була зроблена jussu Divi Augusti?). Кланяйтесь Ол. Ів. Білецькому, якщо з ним стріваєтесь.

Втім, прохлаждайтесь, гуляйте, набирайтесь сил, плюйте на всіх Марій Сильвестрівен і т. п. А що серце Ваше добре, — в тім я не сумнівався ніколи, бо піднімався з Вами на Фунд. гору і стежив добре за Вашим диханням. Отже, до бачення.

                                                                      Ваш М. Зеров