§ 5. Художнє виконання «Енеїди»

Поруч невидержаності характерів на карб «Енеїді» треба покласти ще загальну недодержаність тону. «Перелицьована Енеїда», що торкається виконання, твір дуже і дуже нерівний. Причини такої нерівності стануть для нас ясні, коли ми пригадаємо, що «Енеїда» писалася на протязі цілих тридцяти літ і що на протязі цих тридцяти літ змінялися смаки, повіви і впливи, громадянство й побут, змінявся, нарешті, сам автор, його погляди, оцінки, його відношення до громадянства, до власної своєї творчості і до знаряддя тієї творчості — народної мови. Як же зберегти єдність тону в поемі, розпочатій за молодих літ, а закінченій на порозі старості?

З погляду стилю й виконання «Перелицьована Енеїда» представляє три варіації травестійної манери. Перші дві частини вражають грубим, але щирим, непідробленим комізмом, подібним до комізму бурлескних віршів XVIII в. В частинах III—IV гумор автора витончується, оповідання стає докладнішим, Котляревський дозволяє собі все більше й більше відступати од первотвору, докладно розробляючи окремі епізоди, закрашуючи їх нотками громадської сатири. Останні дві частини показують певну втому авторову; Котляревський видимо поспішає закінчити розпочату працю, переказує в одній частині по 2—3 пісні Верґілія; оповідання ведеться сухо, вироджуючись часами в якусь реляцію про успіхи і втрати троянської ватаги. Сам автор признається, що йому тяжко стало писати:

Тепер без сорома признаюсь,

Що трудно битву описать,

І як ні морщусь, ні стараюсь,

Щоб вірші гладко шкандувать, —

Та бачу по моєму виду,

Що скомпоную панихиду… і т. д.

І справді: варт розгорнути V частину, прочитати її початок «Біда не по дерев’ях ходить» і порівняти його з початковими строфами III або IV частини, щоб побачити, як тон оповідання стає вимушено риторичним, а живі деталі заступаються млявими промовами та втертими розумуваннями[17], так зв. «загальними місцями»:

О сон! з тобою забуваєм

Все горе і свою напасть,

Чрез тебе сили набираєм,

Без тебе ж мусили б пропасть.

Ти ослабівших укріпляєш,

В тюрмі невинних утішаєш,

Злодіїв снищами страшиш… і т. д.

Тільки в двох сценах останні частини «Енеїди» підіймаються на висоту попередніх — в нараді богів на Олімпі («Олімпська карвасар») та Паллантовому похороні. Чи не наводить це на думку, що Котляревський сам прохолов під кінець до своєї поеми? Стеблін-Каменський, принаймні, свідчить нам, що в 20—30 рр. він «трудно соглашался» читать «неотпечатанные еще V и VI части «Энеиды», так що йому, синові давнього приятеля поетового, тільки одного разу й довелося почути авторове читання.