О. Олесь. З журбою радість обнялась{50}

Книжка І, видання друге. Видавництво «Час». Київ, 1917 р. Стор. 142. Ц. 2 руб. 40 коп.

Олесеві не довелось завойовувати своєї поетичної слави: вона сама прийшла до нього на другий день після виходу з друку першої книжки його поезій. Свіжість поетичних образів, плавність і легкість вірша, сміливість деяких прийомів («Але шептала й ти в зимові ночі колись мені шовковії слова») заінтересували і зачарували українське громадянство. Хист автора було признано, і тільки в розумінні його напряму думки розійшлись; в той час як одні (Франко, наприклад) визнали Олеся чистим ліриком, не стільки глибоким, як красивим, інші цінителі віддали перевагу громадським мотивам і ці мотиви визнали і глибокими, і найбільш для нього характеристичними.

Нині перша книжка Олеся, що поклала підвалини його популярності, з’являється перед читачем в новому виданні.

Десять років, що проминули з часу виходу її в світ (вийшла вона в Петербурзі на початку 1907 р.), відмінили де в чому погляд самого автора на свої перші спроби, і деякі давніші поезії не задовольнили його зовсім і в новому виданні місця собі не знайшли; інші друкуються, але змінені і виправлені.

Не передрукованими зосталось 7 поезій. Випущені поезії належать до найслабших віршів Олеся, і від їх відсутності нове видання нічого не тратить.

Інтересно, що в низці виключених ми зустрічаємо поезії, найслабіші з боку мови, ті, що найбільше мали неправильних виразів. Такий характер — стремління до чистоти літературного вислову — мають здебільшого і всі поправки Олеся. Він послідовно замінює всі оті так часто колись уживані ним «бляски», «стуми», «райдуги», «траурні» та «погребні пісні» і т. д. і т. д.

Зміни торкнулися навіть основного вірша, що дав назву всьому збірникові: «З журбою радість обнялась».

Дар поетичної форми дався Олесеві дуже легко; він пише, як Господь покладе йому на душу, не рахуючись ні з якими літературними теоріями та заповітами. Нізвідки не видно, щоби він навіть пробував коли усвідомити собі технічні правила версифікації. Без всяких теорій і правил з-під його пера з’являються такі поетичні перли, бездоганні і з формального боку, як «Айстри», «Косять коси», «Про схід сонця» або «Веснянка» з поеми «Над Дніпром». Але ця риса, що показує в Олесеві справжнього поета, поета «з ласки Божої», вельми і вельми шкодить йому, коли він виступає в ролі критика власних поезій, вносить в них зміни й поправки. Часто-густо перша редакція його вірша буває влучнішою і сильнішою, ніж пізніша, виправлена. Так, в поезії «З журбою радість обнялась» поправка «Із темним ранком ніч злилась» з боку мови, може, й краща, ніж давніша: «І бляск, і стума в той же час», але з огляду на музичність вірша вона є крок назад. Звичайно, риму обнялась — час ні в якім разі не можна вважати римою точною, вдатною, а проте вона краще нової обнялась — злилась, бо зв’язує іменник з дієсловом, а не дієслово з дієсловом, як в останнім випадку. Взагалі, дієслівні рими зустрічаються в Олеся надто часто і становлять велику хибу його поезій. (Візьміть, напр., «Хай вона грає», стор. 37—38: з 8 рим — 5 дієслівних).

Але чому особливо пошкодили поправки Олеся, так це віршу його:

Нехай обдурений я сном,

Нехай, осміяний без жалю,

Нехай, замість весни і раю,

Осінній вітер за вікном,

Нехай — але в душі моїй

Яка цвіла весна рожева!

Пахтіли, дихали дерева,

Літав пташечих згуків рій.

І хай розвіялися сни,

Хай в серці ті ж і жаль, і муки, —

Але я й досі чую згуки

Моєї дивної весни.

Минув бенкет. Але дзвенять

Ще голоси, столи накриті,

Десь гасне сміх, і недопиті

Рядами келихи стоять.

Поезія збудована надзвичайно гармонійно. Вся вона складається з двох паралелістичних періодів, облямованих прекрасними анафорами, закінчених яскравими художніми образами. В новій редакції Олесь викинув другу строфу, і вся будова порушена.

Нехай обдурений я сном,

Нехай осміяний без жалю,

Нехай замість весни і раю

Ридає вітер за вікном, —

О, хай розвіялися сни

Хай ті ж і сум, і жаль, і муки,

Але я й досі чую згуки

Моєї дивної весни.

Минув бенкет… Але дзвенять…

Строфи перша і друга не зв’язані одна з одною внутрішнім зв’язком, і чудова анафора (нехай — нехай…) розірвана немелодійним «о, хай розвіялися сни»; це неможливе «о, хай» вкінець псує всю музичну сторону вірша.

З других змін треба зазначити характерне для Олеся останньої доби уживання образу «пташка», «ластівка» іноді без усякої внутрішньої необхідності. «Пташко, будь рада теплу і весні» (стор. 12); раніш було: «Дівче! будь рада теплу і весні»; «Люблю її, зову своєю; як пташку, жалую її» (стор. 94; в давній редакції стояло «цілую, жалую її»). «Ластівко, вийди! я жду тебе, жду!» (стор. 112). В першій редакції було простіше і краще: «Милая, вийди»…

Одначе не всі зміни і переробки Олеся треба визнати неслушними. Деякі скорочення віршів (напр., «Дівче, будь рада теплу і весні») і нові варіанти показують в ньому присутність художнього такту і дозволяють сподіватися, що в другому виданні другого тому, яке уже приготовляється автором, він буде милосерднішим щодо своїх давніх chef d'oeuvr’ів.

З зовнішнього боку книжка виглядає, як на наші часи, непогано; видана вона в форматі приблизно тому ж самому, що і раніше. Враження псує тільки обгортка, зроблена в кількох стилях разом.

1917