До Миколи Чернявського{239}

Київ, 7 березня 1935 р.

Дорогий Миколо Федоровичу!

Не писав я Вам так довго тому, що просто не міг за перо взятись од болю і туги. Був уже відповідь зложив на Вашого докладного листа про мої сонети, скілька довідок і моїх читацьких вражень з приводу Ваших поезій, ранніх і пізніших, і не відіслав. Не було сили докінчити листа.

Про дружину можу розповісти Вам тільки те, що вона одужала цілком. Ні на серці, ні в нирках жодних слідів хвороби. Але настрої у неї ще важкі, як у мене. Ждемо весни, щоб опорядити могилу, — то, може, навіть виїдемо кудись, як уже й виїжджали, — до родичів у Полтаву.

Проте самі ще не знаємо, що робитимем далі. Тяжко лишитись у такому віці без надії на прийдуще.

Даруйте, що пишу так коротко. Дасть Бог, одійду якось — тоді напишу докладніше.