Олекса Святогор. Поеми{65}

Видавництво «Шлях». № 14. Київ, 1918 р. Стор. 15. Ц. 55 коп.

Ця невеличка брошура з’явилася в продажу як одбитка з журналу «Шлях». Складається вона з двох прозою писаних поем і двох поезій (так само прозових).

Як поеми, так і обидві дрібніші речі враження справляють надзвичайно сумне: банальні сюжети, утерті образи і разом з тим урочистий тон, закручені фрази і повна нездатність висловити по-людськи найелементарнішу думку. От, наприклад, поема «Мій шлях». Уступ перший: автор сидить, очевидно, у себе в хаті, дивиться, як «за завісою утворюють свої льоти вільні птиці» і як «у ноч загорається в небі сузір’я Хреста». Йому сумно: «болюча туга» «зачіпає вартові струни» його душі і, щоб розігнати оту свою тугу, він іде «до садів своєї білої нареченої» (уступ 2-й). До «обителі» нареченої наш поет наближається, звичайно, з серцем, що б’ється «від швидкості зустрічі», як «міфічний Одіссей» (уст. III). Але приходить він занадто пізно. «Я не міг, як Одіссей, розігнати женихів, — се було ні до чого»… «Моя Пенелопа зробилась повією… Імення її, таке чисте і згучне колись, тепер тріпалось, як «брудна онуча»… Уступи IV і V розповідають про драму, яку довелось авторові пережити, і внутрішнє переродження його після страшної кризи. «Божевілля розчинилось переді мною, мов смертельне провалля. Але моє кріпке тіло видержало. Мій тугий і в’язкий дух не розірвався, не лопнув. Одним раннім ранком, коли хвилі степу були особливо дзвінкі і стрункі, … я зрозумів, що від цього часу я космічний мандрівець»… І от ця певність і відроджує нашого поета, надихає його вірою, підкріпляє його дух після пережитої драми.

Наведених цитат, здається, досить, щоб оцінити психологічну і формальну цінність поем д. Святогора. Несмак, сумбур і претензії незвичайні.

1918