Автобіографія{164}

Зеров Микола Константинович, народився в м. Зінькові на Полтавщині 26(14) квітня 1890. Батько — учитель Зіньківської двокласної школи, пізніше «учитель-інспектор», нарешті (з 1905 р.) інспектор народних шкіл — походженням із селян («из крестьян») значиться в його формулярнім спискові. Мати — із козацького роду Яреськів. Учився — спочатку в Зіньківській двокласовій городській школі; потім в Охтирській гімназії на Харківщині, звідки перевівся восени 1903 р. до четвертої класи Київської першої гімназії. Із гімназіальних викладачів найбільше зобов’язаний: М. П. Попову (учителю історії в Охтирській гімназії десь коло 1902—1904 рр.), в Києві — С. В. Тайбші, учителеві латинської мови, у якого вчився і не обов’язкової на той час мови грецької; Мик. М. Лятошинському, учителеві історії, та проф. А. К. Мітюкову, що читав нам під назвою «законоведение» прекрасно збудований популярний курс енциклопедії права. Гімназію скінчив р. 1908 і вступив до історико-філологічного факультету Київського університету, де пробув до травня місяця 1914 року. Спеціально працював над питаннями української культурної історії XVIII в. Роботу (курсову) подав проф. В. Є. Данилевичу, на тему «Літопис Грабянки як історичне джерело і літературний пам’ятник».

По державних іспитах був призначений до Златопільської гімназії на Київщині, де пробув до весни 1917 року. В квітні 1917 року брав участь в роботі українського учительського з’їзду, як один з його секретарів. З відкриттям у Києві другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства був до неї призначений учителем. Року 1918—1920 викладав українознавство в Київському Архітектурному інституті; р. 1919—1920 був редактором бібліографічного журналу «Книгар». З кінця 1920 по весну 1923 учителював у Баришівськім соціально-економічнім технікумі на Переяславщині. З 1923 року живе у Києві і викладає в Інституті народної освіти історію української літератури, як професор другої групи. Року 1925 в зв’язку з літературною дискусією попав «без драки в большие забияки», а з 1926 є мовчазним свідком буйного та довільного росту своєї доброї та лихої слави («не так слава, як той поговір»), щодня зміцнюючись у переконанні, що літературні репутації живуть своїм особливим і незалежним життям.

Писав на своєму віку поезії, критичні статті та історично-літературні розправи. До драм, оповідань і доносів не причетний. Найтяжче даються йому поезії. Пише поволі, і, перше ніж сісти до столу, мусить перемагати досить сильну і самому неясну в основі відразу до писання.

Бібліографічний спис книжних статей, заміток та рецензій прикладається.

Харків, Холодна Гора, Цвинтарний, 3.                     Мик. Зеров

29. V. 1928, 8²⁰ год. рано