[Лист до редакції «Літературної газети»]{199}

Вельмишановна редакціє!

Не відмовтеся дати місце кільком моїм словам у відповідь на замітку М. Яська «За марксистське літературознавство» у ч. 8 «Літературної газети» за цей рік.

Базуючись на моїй побіжній фразі про Коцюбинського (в передмові до російського перекладу оповідань Юр. Яновського), де я пишу, між іншим, що Коцюбинський «умер со славою, как это ни странно, писателя изысканного, чуждого социальной тематике», — М. Ясько накидає мені солідарність з усіма авторами, що хотять трактувати Коцюбинського, як письменника-естета, «раба чистого мистецтва».

Думаю, наведені вище слова не дають приводу таким способом трактувати моє розуміння особи і творчості Коцюбинського. Я в своїй статті говорю тільки, що в хвилину смерті Коцюбинського досить сильно тримався погляд на нього, як на естета і письменника, по суті чужого соціальним темам; своє ж власне ставлення до цього погляду виявляю в словах: «как это ни странно» (странно, очевидячки, для мене і тепер). Тут не місце спинятись на питанні, що саме породило леґенду про естетизм та чужість Коцюбинського темам соціальним. Скажу тільки, що спростуванню цієї леґенди я присвятив два роки тому спеціальну доповідь в Київському домі наукового робітника, а торкнувшись цього ж питання в статті «Коцюбинський і Чехов» (Коцюбинський, т. III, вид. «Книгоспілка»), написав буквально от що: «Довільними видаються і міркування про естетизм Коцюбинського. На нашу думку, з Коцюбинського ніколи не було естета та жерця самодовлінного мистецтва». І трохи далі: «Коцюбинський завжди лишався вірний в цілому виголошеній в 70-х рр. теорії літератури, як методу пізнання соціальних обставин людського життя, і навряд чи можна було б закинути йому випадковий, не проказаний міркуваннями актуальності громадської вибір тем» (стор. XXVI—XXVII).

Шкода велика, що М. Ясько не звернув уваги на ці мої думки (хоч на інші статті в тому ж виданні Коцюбинського посилається). Може, тоді він не приписав би мені думок, діаметрально протилежних моїм власним, зовсім виразним висказуванням.

З привітом і пошаною

Київ, 19.III.1931                        Мик. Зеров