Володимир Кобилянський{98}

† 10 вересня 1919 р.

10 вересня (28 серпня ст. ст.) в київській Олександрівській лікарні вмер молодий український поет, перекладчик Гайне Володимир Олександрович Кобилянський.

Родом буковинець, з Чернівців, він належав до тих закордонних земляків наших, яких дві великі бурі сучасності — війна та революція — занесли були на Україну. Тут, на Вкраїні, з перших днів української державності служив небіжчик в канцелярії Міністерства Освіти, потім в Головній Книжній Палаті і, нарешті, в українському одділі «Всевидату». Як поет він належав до тієї наймолодшої ґенерації нашої, що мала згуртуватися спочатку коло журналу «Студія», а потім, кількома місяцями пізніше, виступила в «Музаґеті» (товариство і журнал). В цій ґенерації, що дала українській поезії таку дорогу перлину, як «Сонячні кларнети» П. Тичини і кілька інтересних збірок Загула, Семенка та Слісаренка, Кобилянський був одним з найменш експансивних і рухливих. Писав він мало і нібито неохоче. Але в критичних його присудах, в його манері прислухатись до кожного слова з приводу власних спроб і виступів почувалась велика любов до поетичної форми і разом з тим велика авторська вразливість. Ориґінальних поезій своїх він так і не зібрав. Кілька ліричних речей його з’явилось в «Літер.-наук. віснику» («Натюрморт», «Гріх», «Божевілля», «В новім руслі», 1919, III); кілька п’єс було уміщено в «Музаґеті» та одеському альманасі «Червоний вінок» («Заклик», «Я сокіл з гір зелених Буковини», «Христос воскрес!»). Ориґінальний поет в Кобилянському взагалі розвернувся мало. Всі його вірші, за кількома нечисленними винятками, справляють враження версифікаційних спроб; це насамперед шукання звукових ефектів, інтересних строфічних сполучень, чеканної фрази. Значно виразніший був Кобилянський як перекладчик Гайне; тут йому дуже часто вдавалося артистично відтворити і тон, і ритм свого ориґіналу (візьмім на зразок в І томі такі ліричні п’єси, як «Хто кохає в перший раз» або «Тангейзера» в II томі). Для сучасної української поезії смерть Кобилянського — втрата живої й культурної людини, знавця і аматора німецьких поетів. І втрата ця тим прикріша, що вмер В. О. більш ніж дочасно — йому було лише 24 роки.

1919