С. Дурылин. Из семейной хроники Гоголя{191}

Государственная Академия Художественных Наук. М., 1928, 110 с.

Названа книжка С. Дуриліна вийшла як 4-й випуск у ГАХНівській серії «Тексты и материалы» і містить у собі «Переписку» В. О. та М. Г. Гоголів-Яновських (10 листів з 1822—1825 рр.) та 22 листи М. І. Гоголь до родини Аксакових за рр. 1842—1859. Перша була в руках відомого біографа М. В. Гоголя — В. І. Шенрока, але використана в його «Материалах», як твердить С. Дурилін, частково і дуже неповно. Авторові книжки вона дісталася від біографового сина — С. В. Шенрока. Листи М. І. Гоголь до Аксакових — досі так само мало доступні дослідникові — зберігаються частиною в рукописному сховищі ГАХНа, частиною в підмосковному музеї — садибі Абрамцева, що колись належала С. Т. Аксакову. Тексти листів попереджено в книзі цікавим дослідом, що має на меті з’ясувати питання «про соціально-економічне середовище, що оточувало М. В. Гоголя в його молоді роки», а потім на тлі його подати портрети старих Гоголів-Яновських.

С. Дурилін починає свій розгляд з Гоголя-батька, вимальовуючи живий контраст межи «мягким и уступчивым человеком», аматором англійського садівництва та сентиментально-алегоричних романів, «человеком карамзинской эпохи», «впечатлительным и отзывчивым на то, что приносили ему книги его времени» — і прегарним господарем, діловитою та ініціативною в господарстві людиною, що її послугами користувалися у приватних і громадських справах. Не вважаючи на підкреслювану не раз недосвідченість господарську, Гоголь-батько уміє взяти на увагу всі умови тогочасного земельного господарства — завантаженість ринку однотипним крамом та труднощі збуту. Він заводить у своїй ідилічній Василівці-Яновщині чотири ярмарки, дотепно застосовуючись до сільськогосподарських сезонів, а свої листи до дружини виповняє детальними вказівками та порадами — про виплату управителям та прикажчикам, про греблю, про рибу в ставу, для якої треба своєчасно попрорубувати ополонки etc. Коротко сказати, «буколика и экономика» в його «старосветских письмах», «как и в старосветской жизни, тесно переплетены, и последней в них отводится больше места, чем первой».

З погляду суспільних та господарчих стосунків початку XIX в. трактується і постать Трощинського, і питання про відносини межи Гоголями та вельможним екс-міністром. С. Дурилін без жалю руйнує леґенду про «Афіни Гоголевого батька», яку утворив Куліш і яку некритично, на думку дослідника, прийняв Шенрок. «В действительности не было ни кибинецких Афин, ни Трощинского-Перикла, ни В. Гоголя-Аристофана, а была огромная крепостная вотчина и великолепный дом с сотнями гостей, приживалов, музыкантов, шутов и холопов, в котором жил пресытившийся до скуки всем вельможа, бывший в случае при Екатерине II и Александре I, — и этому вельможе приходился очень дальним свойственником Васильевский помещик В. А. Гоголь-Яновский, который и старался услужить своему благодетелю всем, чем требовалось». В добрій згоді з цим поглядом дослідник кладе певний наголос і на елементарній грубості розваг Трощинського, і на заказному, як він каже, характері літературної творчості Гоголя-батька.

В цілому ці твердження не викликають заперечень, хоч, може, й слід трохи зм’якшити характеристику Трощинського: людина, що добачала таку втіху в елементарному «шутодразнительстве», навряд чи могла рахувати на увагу з боку витонченого культурно і досить незалежного В. В. Капніста, «автора обличительной «Ябеды». Так само навряд чи можна сказати, що В. О. Гоголь нічого не писав серйозного, та що ніякої різниці немає межи його «куплетами» «на дворян и купцов» та писаними для кибинецького театру п’єсами. Великою мірою замовлений характер мала і творчість Котляревського. «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» вийшли з-під пера письменника, що, можливо, писав теж без ясного почуття «внутрішньої потреби творчості», але ніхто не може відмовити їм ні в талановитості, ні в поважності, ні в історично-літературній значності. Не можна легковажити і скромнішої літературної роботи В. Гоголя. Тим часом для С. Дуриліна василівський поміщик, карамзиніст і практичний господар, є тільки «отец Гоголя» — він тілько принагідно і коротенько згадує про істориків українського письменства, що «уделяют ему» (Гоголю-батькові) «немало места в своих обзорах».

Слід відзначити ще одну непогодженість у викладі дослідника. Говорячи про епістолярний стиль Гоголя-батька, С. Дурилін називає його стилем «преувеличенной почтительности, переходящей в подобострастие, столь характерное для польского и украинского шляхетства». Але з другого боку він же нотує в листах В. О. сентиментальну афектацію «карамзинской эпохи»: «своей невесте он писал как какой-нибудь несчастный Эраст из томной повести второстепенного карамзиниста». Нам здається, нема потреби, з’ясовуючи стилістичні особливості гоголівських листів, звертатися до звичаїв польського шляхетства. В кінці XVIII — на початку XIX в. Лівобережна Україна переймала моди з російської півночі.

Дальші розділи досліду С. Дуриліна присвячені хронічному безгрішшю гоголівської Василівки. Старанно визбирано все, що свідчить про недостачу грошей в ніжинський період життя М. В. Гоголя, принотовано і влучно схарактеризовано його перші петербурзькі враження — його «изумление» и «страх человека», выросшего на натурально-хозяйственном изобилии… перед городской дороговизной», нарешті, уважно розглянуто питання про ставлення Гоголя до матері і до свого родового гнізда. Дурилін наводить літературу питання: згадує статтю Н. О. Білозерської, що була цілим актом обвинувачення проти письменника — «бездушного», «невдячного» егоїста, посилається на статтю А. Чернецької, що ладна була докоряти матері, яка «допускала сына до крайней нужды, ссылаясь на свою бедность, а между тем она вовсе не была бедна», притягає свідоцтво Трохимовського («К. ст.», 1888, VII), а потім, після детальної аналізи характеру й умов земельного господарства Василівки, приходить до висновку, «что в тех экономических условиях, в которых, согласно с общими основаниями крепостного хозяйства 20 гг., существовало заурядное помещичье хозяйство Васильевки, М. И. Гоголь часто не могла, а не не хотела удовлетворять многих требований сына». 20-і і 30-і роки XIX в. були періодом найнижчих цін на хліб, при млявості торгівлі, дорожнечі, а інколи й відсутності кредиту, одночасові великі витрати, що їх робив письменник, загрожували руйнацією цілого господарства.

Переказані розділи (III, IV, V) посідають центральне місце у всьому досліді і мають особливий інтерес для українського читача, даючи йому яскраву, в реалістичних тонах витриману картину тих соціальних та господарчих умов, у яких починало розвиватися нове українське письменство.

Розділ VI і останній відтворює постать М. І. Гоголь на підставі її листів до Аксакових. Образ її дано трохи ідеалізованим. Як ілюстративний матеріал, притягнено компліментарну характеристику Кулішеву, якій С. Дурилін приписує «особую, непререкаемую значительность». Підстава до того одна: похвала матері виходить із уст письменника, що багато бачив на своєму віку і до того ж був біографом її сина. Ці кінцеві уступи справляють трохи дивне враження на кожного, хто знає, якої обережності вимагає Куліш — історичний свідок.

Тексти листів передруковано з ориґіналів із захованням їх правопису та пунктуації.

1930