Ів. Федорченко. Летюча зоря{51}

Співомова про часи революції 1905—1908 років. Українсько-руське видавництво «Гасло». № 5. Київ, 1917. Стор. 23. Ц. 40 коп.

Д. Ів. Федорченко типовий представник нашої провінціальної графоманії, один з тих «непризнаних геніїв» та «талановитих Матюш», яких ще так багацько зосталося по наших повітових містах та містечках. Хисту в нього нема ніякого, техніка більш ніж примітивна, мова важка, неясна, кострубата, а проте автор, очевидячки, дуже високої думки про свій твір: він не побажав навіть рахуватись ні з дорожнечею паперу, ні з дорожнечею друку.

У вступі до своєї поеми він пише:

Є казки, а до правди не знає

Ні душа, яка сила в їх сяє.

От одну із казок, хоч недавню,

Що до нас дожила в перек?зах,

Розказать вам чиню оце замах…

Ця «недавня казка» — революція 1905 року. Герой автора — Сандр? всією душею віддався роботі для добра народного. Він попрощався з своєю сім’єю і пішов «боротися за всіх до скону». Він певен, «що шлях до щастя йому одкрито», бо він

Взнав… спосіб, з котрого мати

Народу можна нові палати.

Мрії і наміри Сандр? і прощання його з родиною становлять зміст перших відділів поеми: «Мріяло» (?) і «Перелестник» (?). Два слідуючі відділи: «Будимир» та «Бурило» (?) розповідають нам про революційну діяльність Сандр?. Промови Сандр?, розуміється, знаходять величезний голосний відгомін в народі, бо в народі

Такого ще ніхто не чув,

Не знав, в чім є добро.

Автор запевняє нас, що од тих промов

…Входив жах в саму п’яту

І в серці стукав млин (стор. 17).

Зразок промови Сандр? (характеристика селянства) наведено трохи вище (стор. 12—13).

В ярмі живуть, лежать в багні

Без мислей, дум, бажань:

На шиї в них товстий аркан,

Подібні ночам дні.

Не діти ви, не звірі ви,

Живете ж чом, як скот?

Пора розбить ярмо робот (?)

І збуть ім’я мужви.

Героєві Федорченка, як бачимо, в експресії одмовити не можна! Передостання глава «Скон» розповідає про розчарування героя, таке природне в тих, хто «вийшов рано, до зорі».

Так: мій народ, говорить Сандро, сліпий народ,

     Сплете із клоччя шнур

Тому, хто вів у край виг?д,

     По сім не луплять шкур.

Плети ж мені, мій батько й брат,

     Скоріше шнур. Нехай

Із рук твоїх я буду мать

     Дарунок. В яму пхай.

Остання глава «Слава во вишніх» уявляє з себе, так мовити б, апофеозу героя. В ній автор заявляє, що «образ Сандра в авреолі красоти» буде для нас «знаменем мети».

Бездарність автора надзвичайна, невидана й нечувана. Вона світиться у всьому — в недоладних фразах, неточних виразах, римах, в повній відсутності почуття мелодії і ритму.

Сандро замовк. Фильнувся люд,

Мов перший бурі крок,

І вибух крик, як бомби скок,

Мов голос всіх усюд.

І так написано всю поему. Дочитати її до кінця — річ неможлива. Певно, українське громадянство щось дуже погане зробило д. Федорченкові, що він так люто на ньому помстився.

1918