Мих. Грушевський. Всесвітня історія в короткім огляді{49}

Частина третя. Київ, 1917. Стор. 144. Ціна 2 кар. 50 к.

Третя частина «Всесвітньої історії» проф. Грушевського обіймає нові часи — «від релігійних війн до Просвіщення і від старого режиму до демократії». Вірний своєму принципові, автор стежить за історичним розвитком в рамках значно ширших, ніж це робиться звичайно, — але і в нього центральне місце займає в книзі нарис західноєвропейської історії часів «абсолютистичного правління і класового суспільного укладу». Всіх статей в III частині — 20 (в І — 66, в II — 38), але виклад дедалі стає ширшим і глибшим: від крайньої конспективності І вип. автор поволі переходить до змістовного і докладного соціологічного начерку.

Як підручник для самоосвіти, книжка проф. Грушевського дуже цінна: вона ворушить думку, будить історичний інтерес, привчає до серйозного читання. Виклад в ній ясний, означення яскраві і виразні. Автор уміє дати гарну характеристику таким явищам, як «просвіщенний абсолютизм», уміє показати зв’язки межи ідейними течіями і соціальним станом: йому удається вияснити різницю в настрої різних груп англійської реформації (пресвітеріан, індецендентів, освітливши інтереси тих соціальних верств, з яких вони вербувалися), — або охарактеризувати ідеї Воґана, Буаґільбера та Фенелона, розглянувши їх на тлі результатів економічної політики кольбертизму. Майстерно зроблено очерк першої англійської революції і показана різниця її і другої революції — 1688 р.

На жаль, при всіх цих позитивних рисах третя книжка має деякі, розмірно незначні, хиби. Так, деякі характеристики зроблено надто розмашисто. Навряд чи можна годиться з такою оцінкою Бекона — «славний філософ, але нікчемний чоловік» (с. 35), або з такою характеристикою Джона Ло: «шотландець походженням, банковець і грач професією», він «виявляв сміливі, майже геніальні фінансові ідеї, які, одначе, раз у раз мішалися з шулерством». Крах Ло проф. Грушевський поясняє тим, що здоровий фінансовий план був попсований його азартом (с. 57—58). В такому вигляді історичні факти і постаті надто спрощуються. Про Бекона, при всіх його слабостях, не можна без всяких оговорок сказати, що він був нікчемний чоловік, — принаймні, Маколей в своїй знаменитій характеристиці цього не говорить, — а, розповідаючи справу Ло, треба вияснить ролю королівського двору і не складати всієї провини на нещасного банкіра. Іноді проф. Грушевський трохи перебільшує значення особистого фактору. Так, про успіхи Карла XII він говорить: «Молодий шведський король виявив надзвичайний воєнний хист і вдачу старого скандинавського вояка, для котрого війна була рідною стихією». Фраза ця, розуміється, дуже мало дає для пояснення успіхів Карла XII; причина їх скоріш полягає в міцній військовій організації, яка дісталася Карлові від його попередників, аніж у метемпсихозі «духу» і «вдачі» давніх вікінґів.

Трапляються часами недогляди і в хронології, — напр., дати смерті Корнеля, Расіна і Мольєра на стор. 29.

Коректа — непоправна (рідко яка сторінка без помилок), і як завше гарний вибір ілюстрацій.

1917