Микола Терещенко. Чорнозем{135}

Поезії. Державне видавництво України. 1924 р. Стор. 65. Ціна 50 коп.

Не можна сказати, щоб цей «Чорнозем» був дуже родючий. Не то виснажився він, не то автор нарочито засіває його такою пашнею, тільки ростуть на ньому самі фейлетонні та переказані віршем газетні статті. А через те — перегортаєш ці 65 невеличких сторінок, і мимоволі насувається питання, чи варт було авторові цю книжку видавати. Справді! Коли він хотів виступити із збіркою віршованих фейлетонів, то чи не краще було йому підождати рік-другий, щоб було з чого вибирати, щоб можна було дати читачеві справді зразки злободенного віршування. Коли ж він гадав дати книжку поезій, збірку, яка б мала значення етапу в його художнім розвої, — то чи не краще було б залишити на боці всі злободенні речі та нашукати в своїх портфелях чогось багатшого емоціонально і міцнішого стилістично. Бо, безперечно, для Терещенка, перекладача Вергарна, навіть автора «Лабораторії», «Чорнозем» є крок назад. Уміщені в ньому ревбалади «Юхим» та «Пригоди незаможника Голоти» далеко слабші від «Цен-Цаня», а віршовані заклики «До селянина» («Посівкампанія») слабші від фраґментів «Земної книги», що ввійшли до збірки «Лабораторія». Не знаю, хто може тішитися такою грою слів, як:

Обирайте Ради,

Виходжайте з хати.

Гей, ради Ради,

Ради, поради…

Мене вона не тішить, і ніскільки не міняє загального враження від книги: газетна проза.

Я знаю, що Терещенко з приводу поезій Сосюри висказався колись проти непотрібної ніби в «трудовий радянський день» «ліричної зливи». Припускаю, що побоювання прислужитися зливі й потопу і примусило його пересушити свою власну книжку. Але з свого боку, обстоюючи інтереси читача, я би сказав, що вірші Терещенкові більше користі принесли б «трудовому дню», оздобили його і полегшили, коли б поруч з газетними фейлетонами серед них траплялися переклади… хоча б з нових французьких поетів Мартіне і Жува, Ромена і Ґільбо, Шенев’єра і Дюамеля; коли б автор «Чорнозему» акліматизував у нас цих поетів, йому відомих і близьких настроями, продовживши роботу, якої початок поклав своїм непоганим перекладом вибраного Вергарна.

1925