До перекладу «Іліади»{157}

Праця Руданського над перекладом гомерівської «Іліади» стосується до перших років його перебування в Ялті. Перший том авторського рукопису має титул: «Омирова Ільйонянка, з грецького переклав Степан Руданський». З таблиці, яку наводить Франко в своїй передмові до першого видання поеми, бачимо, як легко ця робота давалася поетові; велика річ, сливе на 16 тисяч рядків віршових, була викінчена в брульйоні протягом одного року. Першу пісню було перекладено за чотири дні, 15—19 грудня 1862 р.; весь перший том (пісні І—XII вкл.) дійшов краю 10 лютого 1863. Другий том (пісні XIII—XXIV), розпочатий у липні 1863 р., завершений був 15 жовтня того ж року. Коло року пішло потім на поправки та остаточне оброблення тексту.

Друком «Ільйонянка» розпочалася за кордоном, у «Правді» за 1872 р., з ініціативи М. Драгоманова. «Довідався, — читаємо ми в його «Австро-руських споминах», — що в Ялті є лікар Руданський (каюсь, невідомий мені тоді, хоть він, мабуть, чи не єдиний справді талановитий з молодших поетів, котрі появляються в «Основі») і що він переклада, і дуже б то добре, на українську мову «Іліаду», та тільки не зна, що йому робити з тим перекладом. Я зараз же написав Руданському лист і дістав од нього першу пісню «Іліади», котра мені дуже подобалась живою мовою і простотою викладу, та не сподобалась задля вільності. Руданський, щоб більше «обукраїнити» Гомера… вибрав замість гекзаметра осібний пісенний короткий склад, а позаяк у нього не можна було вбгати знаменитих епітетів гомерівських (замічу, котрі на чудо може передавати українська етимологія), — то він їх повикидав». Драгоманов відповів Руданському докладним листом, де висловив свою думку про «обскубку» Гомера, яку провадить він, намагаючись втиснути гекзаметри первотвору в короткі пісенні рядки; до листа Драгоманов додав свою власну пробу гекзаметричного перекладу одного уступу поеми і одержав від Руданського на те другий, перероблений переклад 1-ї пісні, що задовольнив його більше і здався ближчим до ориґіналу. Уривок драгомановського перекладу, а також передмову Руданського до свого перекладу, з невеликими скороченнями друковану в «Правді», читач може знайти в книзі А. Ю. Кримського і М. Левченка — «Знадоби для життєпису Степана Руданського» (Київ, 1926, стор. 36—40).

Розмір, яким Руданський перевіршував гомерівську епопею — народний, дванадцятискладовий, — той, що з нього виходив і Шевченко в таких от, приміром, уступах:

Давно те минуло, як мала дитина,

Сирота в ряднині, я колись блукав

Без свити, без хліба по тій Україні,

Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.

Тільки Шевченко запровадив чоловічі рими і наслідком того скоротив деякі рядки до 11 складів; Руданський же лишився в цьому розумінні на ґрунті народного вірша.

У своїй передмові до перекладу наш поет боронить цей розмір, як легкий і придатний для віддання давньогрецького епосу. «Розмір цей, — пише він, — як він не простий, а його наслухаться можна і в приказках ігрових, і в приспівках колискових, і в піснях звичайних, веселих і сумних, і такий розмір якраз і годиться для переводу Омирової мови». І далі Руданський наводить приклади цього вірша з римою крайрядковою:

Ти ж думаєш, дурню, що я тебе люблю,

А я тебе, дурню, словами голублю, —

і римою внутрішньою:

Ой у полі с?сна та тонка вир?сла,

Вітрець повіває, сосонку хитає.

Перекладаючи цим розміром велику, на XXIV рапсодії епічну поему, Руданський зрікся римування, а через те і його вірш робить враження чогось досить-таки одмінного від тих зразків, на які він посилається. От, наприклад, початок другої пісні в його перекладі:

Спали і боги всі, ? і збруйнії люди;

Один Дій не відав ? милого спокою,

А все думу думав: ? як Ахілла вважить

Та погубить многих ? край суден ахейських.

І одна лиш дума ? луччою здалася,

Щоб на Атрієнка ? лихий сон наслати,

І зараз закликав ? і до Сна промовив:

Лети, лихий Соне, ? до суден ахейських,

Зайди до намету ? царя Гамемнона

І передай ясно, ? що я тобі кажу.

Як бачимо, ні внутрішньої, ні кінцевої рими не доховано, хоч, правда, скрізь додержано кількість складів, цезуру (розруб) після 6-го складу і два наголоси в кожнім піввірші.

В транскрипції грецьких імен Руданський тримався так зв. рейхлінівського читання грецького тексту, отже, «грецькі слова і імена читав і переводив так, як їх читали і читають наші попи, а не так, як їх читали і читають німці; себто ? за наше в, ? за наше фт… ? за наше и, ?? за наше е; ??, ?? за наше і; перед самогласними з початку слова тож само не клав ніколи німецького h, бо його найшли для нас лишнім і перві переводчики наші Кирило та Методій».

Тепер в українській мові літературній остаточно встановилась та транскрипція грецьких слів та імен, яку Руданський зве німецькою, і через те новому читачеві трудно і чудно буде читати зам. Гомер — Омир, зам. Гера — Ира, а зам. Гектор — Ектор. Ще дивніше буде зустрітися з українізацією грецьких наростків (суфіксів): зам. Лаертида Одіссея прочитати Лаертенка, зам. Атрида — Атрієнка, зам. Ахілла Пеліда (Пелеєвого сина) — Пилієнка Ахілла. В деяких випадках, бажаючи «обукраїнити» Гомера, Руданський переклав навіть власні імена:

Про гнів співай, Співо, Пильєнка Ахілла;

Що тьмущії болі наслав на ахеїв,

Що много душ сильних провалив у Невид… і т. д.

Співа — так перекладає Руданський слово Муза; Невид означає у нього Аїд, підземне царство.

Беручи до нашої книжки уривок з перекладу «Іліади» («Ільйонянки»), ми полишили транскрипцію Руданського незайманою. Цей переклад має для нас велике історично-літературне значення, становлячи важливий етап у розвитку перекладної нашої поезії. Як Гребінчин переспів «Полтави» являється цікавим пам’ятником пори, коли «котляревщина» накладала свою печатку мало не на кожного з діячів літературних, зводячи кожну перекладну роботу на лицювання, «з чужомовного лиця на український виворот», — так гомерівська поема в переспіві Руданського є характерна пам’ятка іншої доби, коли літературні уподобання формувалися під впливом української народнопоетичної стихії, і талановитий перекладчик сприймав Гомера тільки українізованого, поданого віршем народної пісні, з «обукраїненою» номенклатурою.

1927