§ 2. Байкарі: Гулак-Артемовський, Боровиковський

З тих же таки 20—30-х рр., на які припадають розглянуті вище оперети та водевілі, дійшла до нас і популярна в добу псевдокласицизму байка. Йшла вона двома шляхами — через літературу російську, що мала на той час цілу низку талановитих байкарів, і через літературу польську, де в ролі байкаря виступав іноді один із найблискучіших представників літератури часів Понятовського — Ігнатій Красицький (1735—1801). Під впливом російського байкарства писали: Котляревський, що переклав, коли вірити Стебліну-Каменському, кілька байок Лафонтенових (всі вони потім «утратились»), Білецький-Носенко та Гребінка; під впливом поляків — Гулак-Артемовський та Л. І. Боровиковський.

Почнемо з Гулака, якому належить хронологічна першість: його ранні байки датовані 1818—1819 роками.

Аматор польської літератури, лектор польської мови при Харківськім університеті, Гулак всіма сюжетами своїх байок зобов’язаний Ігнатію Красицькому, архієпископу Вармійському, «польському Вольтерові», що, не вважаючи на свій духовний сан, завзято висміював монахів та монастирські звичаї. «Монахомахія» — назва одної з його поем. Повістяр, сатирик і байкар, Красицький був класиком з виховання та літературних уподобань, прекрасним знавцем грецької й латинської літератур. Його байки, що складають дві книжки, по чотири частини в кожній — «Bajki і przypowie?ci» («Байки та приповідки») і «Bajki nowe» («Нові байки») — в цілому досить близько стоять своїм типом до езопівських та федрівських байок: оповідання ведеться стисло, без подробиць, характеристики дійових осіб короткі, дидактичний елемент грає дуже помітну ролю. От, наприклад, його байка «Pan і pies» («Bajki і przypowie?ci», cz??? III, 16), що стала зразком для Гулака-Артемовського: в ній усього чотири рядки:

Pies szczeka? na z?odzieja, ca?? noc si? trudzi?;

Obili go nazajutrz, ?e pana obudzi?.

Spa? smaczno drugiej nocy, z?odzieja nie czeka?;

Ten dom skrad?; psa obili za to, ?e nie szczeka?[30].

Із цих чотирьох рядків український автор зробив чотири сторінки. Яким способом — ми вже знаємо з прикладу «Рибалки» та гораціївської оди «До Хлої» («До Любки»): вставкою численних деталей, запозичених в другому місці або вигаданих самотужки. До таких деталей належить картина ночі, на початку байки («На землю злізла ніч…», рядки 1—21), опис Рябкової праці (рядки 22—40), нарешті — сцена катування Рябка (вірші 41—85). Далі йде розмова межи панським слугою Явтухом та вірним собакою Рябком. Явтух з’ясовує Рябкові, за що його покарано. Це місце (рядки 86—110), як довів іще Петров, є переказ одного уступу з сатири Красицького «Pan niewart s?ugi». Красицький говорить про шляхтича-вискочку, що грошима здобув собі шляхетські привілеї, «герб, предків і навіть панегіриста». Тепер він пан Матвій, милостивий добродій, а з власним своїм слугою Мартином поводиться немилосердно жорстоко:

?pi jegomo?? w po?udnie, cho? pracy nie u?y?,

Nie ?pi Marcin, noc ca?? i oka nie zmru?y?.

Wolno panom, i nadto zbytek im nie wadzi;

Cho? ma?o, nie godzi si? ubogiej czeladzi.

Obudzi? si? jegomo??: Marcin, co czu? pilnie,

Krz?ta si?, chce jak mo?e, dogodzi? usilnie.

Nadaremne starania! kt?? panom dogodzi?

Jak leg?, tak wsta? niekontent jegomo?? dobrodziej.

Wszystko mu nie do gustu; noc na kartach strawi?,

Wszystko ?le, zgra? si?, wczoraj kleinoty zastawi?.

Przyszed? kupiec z rejestrem, termin przypomina;

Trzeba odda?, a nie masz; sto plag dla Martina.

P?acze w k?cie, wi?c krn?brny; po plagach si? schowa?,

Dali drugie w dw?jnas?b, za co nie dzi?kowa??

Wi?c dzi?kaje, a pl?cze; op?on?? pan przecie:

I Marcin, ?e po drugich nie przysz?y i trzecie[31].

Звідси у Гулака терпкі слова про панську службу:

Той дурень, хто іде дурним панам служити,

А більший дурень, хто їм дума догодити.

Звідси у нього і мотиви панського гніву на Рябка:

Ти винен, бра Рябко, що вчора розбрехався,

Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся.

               Ти ж знав,

               Що хто програв,

Той чорта (не тепер на споминки!) здрімав.

І навіть підрахунок батогів, що припали на пай Рябкові, ті «sto plag» Мартинових:

Вліпили сотеньку київ Рябку в додаток.

В дальшому оповіданні частина деталей належить самому Гулакові. Такі: «москалики», що хазяйнують на панському дворі, рожеві сподівання Рябка на панську ласку, друге знущання над ним і весь кінець останнього уступу, присвяченого «моралі» (рядки 173—183).

Усім сказаним вище визначається літературна й громадська цінність байки Артемовського.

Починаючи з давнього огляду Костомарова (в «Молодику» 1843 р.), її ставлено надзвичайно високо. Куліш писав, що коли б Гулак-Артемовський помер, написавши «Пана та Собаку», то й тоді б незатертий слід полишив за собою в українськім письменстві. Кониський уважав Гулака за великого письменника-мислителя, а в його Рябкові ладен був бачити символічний образ усього обернутого в кріпацтво українського народу. Тим часом художня вартість «Пана та Собаки» порівнюючи невелика. В байці багато зайвого; оповідання розтягнуте, навантажене подробицями. Мова груба. Вірш незграбний і, завдяки невдатно розставленим цезурам, трудний для читання. І як же далеко йому в цьому розумінні до строгого, часто різьбленого вірша Гулакових переробок з «Псалтиря»[32].

З громадського боку Гулакова байка має певний інтерес, як випад проти зловживань кріпацтва. Так оцінював її і сам автор у своїй «Супліці до Грицька Квітки».

А доки буде нас зле панство зневажати?

     Пусти нас, батечку, до хати…

Пусти! та й склич до нас тих навісних панів,

Що воду із своїх виварюють Рябків…

Але й тут маємо діло з певним перебільшенням. Громадське значення «Пана та Собаки», як сатири на поміщицьке насильство, у великій мірі ослабляється бурлескним тоном байки, що так дисгармонує з гуманною її тенденцією. Гулак-Артемовський з видимим смаком зупиняється над сценами катування Рябка, з захопленням вирисовуючи всі деталі — і як Явтух «Рябка по жижках чеше», і як після екзекуції Рябків язик —

Був в роті спутаний, неначе путом з лик,

І ґерґотав, немов на сідалі індик.

Цей силуваний і недоречний гумор притупляє сатиричне жало байки, не дозволяючи їй стати на рівні хоча б III частини «Енеїди».

Інші байки Гулакові: «Солопій та Хивря, або Горох при дорозі» («Groch przy drodze» Красицького — Bajki і przypowie?ci, III, 22); «Дві пташки в клітці» (Красицького Bajki і przypow., І, 21), «Пліточка» (Красицького Bajki і prz., І, 27). «Батько та Син» («Dziecie і Ojciec», III, 4) «Дурень і Розумний» (Красицького «M?dry і G?upi», Bajki і prz., IV, 26), «Цікавий і Мовчун» («M?dry і G?upi», Bajki і przypowie?ci, III, 19), «Лікар і Здоров’я» (Bajki і przypowie?ci, IV, 5), за винятком одної — «Солопій та Хивря» — великої розміром «казки», подібної формою до «Пана та Собаки» і направленої проти харківського «филотехнического общества домоводства», — не мають жодного сатиричного відтінку: це звичайні собі приказки, з дидактичною метою складені, з мораллю, що стосується до всяких обставин і всякої доби, без живого натяку на сучасність.

Другий байкар того часу Лев Боровиковський (1806—1889), слухач Гулака по Харківському університету, пізніше учитель гімназії в Полтаві, так само, як і Гулак, стоїть під впливом Красицького, причому запозичає в останнього не тільки сюжети, але й саму форму «байки-приказки».

Свої «байки і прибаютки» Боровиковський писав, мабуть, у студентські роки, а може, в скорому часі по закінченні університету, на початку 30-х років. Принаймні в листі до Максимовича, датованому 1 січня 1836 р., він згадує про них, як про збірку викінчену й готову до друку. «Вот плоды трудов моих… басенки на малороссийском языке, числом 250. Из них более 200 оригинальных, остальные подражание Красицкому».

Видано ці байки значно пізніше, р. 1852, у Києві, заходами Амвросія Метлинського, — але очевидячки не повністю. Усіх байок в київському виданні — 177; в новому виданні, під редакцією Коваленка (Черкаси, 1918, в-во «Сіяч») — усього на дві-три п’єси більше; таким чином, можна прийняти, що нам відомі лише дві третини байкарського надбання Боровиковського. Із них 28 —переклади і переробки Красицького[33]. Оскільки близькі вони до ориґіналу, зараз побачимо. Візьмім для порівняння приказку Красицького, якій так пощастило в українській літературі — «Rybka ma?a і szczupak»:

Widz?c w wodzie robaka, rybka jedna ma?a,

?e go po?kn?? nie mog?a, wielce ?a?owa?a.

Nadszed? szczupak, robak si? przed nim osiedzia?,

Po?kn?? go, a z nim haczyk, o kt?rym nie wiedzia?.

Gdy rybak na brzeg ci?gn?? korzy?? okaza??,

Rzek?a rybka: dobrze to czasem by? i ma??.

У Гулака-Артемовського ця коротенька приказка обросла силою подробиць:

В ставочку пліточка дрібненька

Знічев'я зуздріла на удці черв'яка

        І так була раденька.

        І думка то була така,

Щоб підвечіркувать смачненько.

Ну, дейко до його швиденько!

        То збоку ускубне,

        То спереду поцупить,

        То хвостика лизне,

        То знизу вп'ять підступить.

        То вирне, то пірне,

        То сіпне, то смикне,

Вовтузиться, ялозиться і пріє.

Та ба! те ротеня таке вузеньке, бач,

        Що нічог? не вдіє,

        Хоч сядь та й плач!

В такому темпі оповідання провадиться і далі. Не дивно, що замість шести рядків Красицького в Гулака-Артемовського маємо широкомовну байку на 37 рядків. А от переклад Боровиковського:

Край річки, ставши па плотину,

Рибалка вудочку закинув,

      Наткнувши на гачок

      Чималий черв'ячок.

Маленька пліточка крізь сльози жалкувала,

          Що із гачка

    Собі поживи не дістала.

Де щука не возьмись, хвать зразу черв’ячок…

    Рибалка нею борщ затовк!

Пропала щука, бо великою була;

А пліточка жива, бо пліточка мала.

Перед нами всього дванадцять рядків; короткий, як і в Красицького, стислий виклад; не так оповідання, як схема його, позбавлена колориту і деталей (подробиці, відсутні в ориґіналі, дано курсивом).

В інших перекладах Боровиковський стискає свій ориґінал ще більше, одкидаючи навіть потрібні для зрозуміння байки подробиці. У Красицького є приказка «Ch?op і ciele» — про те, як селянин, ведучи теля на ярмарок, зустрівся у лісі з вовком і так нещасливо поорудував києм, що зопалу замість вовка убив власне теля. Далі байка з’ясовується:

Trafia si? і nie w lesie, panowie doktorzy;

Lek pa?ka, wilk choroba, a ciel?ta chorzy.

Боровиковський перекладає цей висновок цілком, але попереднє оповідання вкладено всього в два рядки:

Іван хотів теля від вовка боронити,

Іван убив теля, хотівши вовка вбити.

Пропущено, як бачимо, дуже важливу рису — вживання зброї без розуму, наосліп, — рису, на якій, власне, і спирається аналогія межи хазяїном і лікарем. Не кажу вже про те, що, полишивши без перекладу слова: «trafia si? і nie w lesie…», Боровиковський позбавив байку значної частини того дотепу, який вона має в ориґіналі.

В дусі Красицького Боровиковський переробляє і ті байки, яких теми він запозичив у Крилова («Коник і Муравей», «Суддя», — криловський «Вельможа», «Мірошник», «Вовк та вівчарі», «Щука») і ті, яких зміст він зачерпнув з народних приповідок та анекдотів, напр., «Свій дім — своя воля» (пізніше в Руданського: «Господар хати») або «Сидір» («Веселий Сидір оженився — та й зажурився»).

Од Красицького у нього і назва збірника: «Байки і прибаютки» («Bajki і przypowie?ci») і присвятний вірш «До дітей»:

Гей діти, діти-мотилята,

А годі вам цяцьками грать,

М’яч бить — метеликів ганять,

Я байку розкажу, послухайте, хлоп’ята[34].

Од Красицького і вся взагалі його лаконічна манера байкарська, така неподібна до широкомовності пізніших байкарів.

Тільки на той час, як Гулак-Артемовський скористався байками Красицького як матеріалом, давши йому потрійне оброблення: а) велику, на 160—180 рядків «казку»-сатиру, як «Пан та Собака» або «Солопій та Хивря», Ь) байку дещо поширеного типу, але без нахилу до сатири («Дві пташки в клітці», «Пліточка») і, нарешті, с) точно з додержанням форми перекладену байку-приказку («Цікавий та мовчун», «Лікар та здоров’я»), Боровиковський, як учень, узяв собі федрівську байку Красицького за непорушний, невідмінний зразок і ні разу на протязі цілої книги від того зразка не відступив, а як і пробував часом одходити, то тільки в сторону ще більшого скорочення байки, ще більшого наближення її до «прибаютки».