[Передмова до декламатора «Слово»]{115}

Цю книжку призначено головним чином для читання з естради і витримано в дусі звичайних «декламаторів», починаючи з «Розваги» і кінчаючи «Ясною зброєю» та «Барвистими квітами». Деякі зміни довелося внести в розподіл матеріалу, одкинувши старі рубрики («Declamatorium», «Лірика», «Гуморески») і подавши нові, більш детальні і витримані логічно. Вибір п’єс в значній мірі поновлено: в основу збірника, крім шевченківських поем та елегій, покладено Франка, Лесю Українку і П. Тичину — поетів, що давали тон, утворювали напрями, накладали свою печать на сучасників або нащадків; належну увагу уділено перекладам з новоєвропейських митців і новій революційній творчості українській. В трьох-чотирьох випадках читач знайде по кілька поезій на одну і ту саму тему, — це для тих аматорів поезії, яким цікаво буде сопоставити приклади ліричного та епічного розроблення теми або простежити повільний розвій нашого поетичного вислову. Можливо, це не входить в задачі «декламатора», але це може знайти своє оправдання в відсутності в нас ґрунтовної історичної антології, яка б оцінила здобутки, визначила традиційні напрямки в розвої українського поетичного слова.

Київ, 8/Х 1922