Яків Савченко. Поезії{60}

Книжка перша. Житомир, 1918. Стор. 104. Ц. 8 карб.

Серед великого числа нових поетичних збірників маленька книжечка поезій Савченка, безперечно, звертає на себе увагу: так неподібна вона до інших своїм тоном, змістом, навіть своїми зовнішніми технічними прийомами.

Перша характеристична її риса — це страшний, безпросвітний песимізм, без порівняння темніший, ніж навіть песимізм олесівських мініатюр. Перегортаючи збірник, сторінку по сторінці, ми надибуємо цілу низку густо-песимістичних формул. Молодий автор повний зневір’я і розчарування, він не вірить в щастя; ніщо світле й ясне його не принаджує. Він певен, що в основі великої будівлі світу лежить зло: споконвіку, коли «із тьми огонь пролився», весь світ «запалився стражданням»; страждання стало законом життя, — на світі нема нічого реального, крім нього. Завжди і всюди, на всіх стежках людини, на тій «Звіриній Землі», де вона живе, вартує «безокая Злобність». Всі путі життя здаються поетові темними без краю, і навіть животворне сонце, на його думку, ллє отруту.

Двадцять весен білих-білих,

двадцять келихів ущерть…

Пив я сонячну отруту

І в останнім випив смерть.

Смерть для поета — радісне увільнення з юдолі смутку і сліз. Раз у раз про неї, про «нірвану», пряде він «золотую мрію»:

Засну в пустелі на піску,

між сірих скель навік спочину

і в смертних снах навік одлину

в бездонну огненну ріку.

І стане казкою життя,

як міф далекий і туманний…

Оставлю вірш я злототканий

про вічну радість небуття…

Образи поетові строго відповідають його настроєві. Мало не на кожній сторінці збірника знаходимо ми: Чорних звірів, Біле Око, ґномів і чортів, Сокиру (з великої літери), Білу Безодню, Дракона і Змія, білі привиди і кістяки, — а на чолі всієї зграї цих незвичайних образів і абстрактності стоїть Мертвий Кінь, що кожної ночі увижається поетові «з кістяком в сідлі», — щось вроді знаменитого «всадника без голови».

…О кінь страшний. І мрець із ночі,

З країн прокляття, із пустинь.

Несеться кінь, а мрець регоче…

В сідлі — кістяк. І Мертвий Кінь.

Звідки автор взяв свій страшний символізм, де джерела його настроїв — сказати не трудно. Все це просте запозичення. З українською поезією д. Савченко, проте, зв’язаний мало. Єдиний, хто міг вплинути на нього, це Олесь, як автор «Світла ватри», «Огня» і інших подібних п’єс. Далеко виразніші впливи поетів російських, головним чином Бальмонта. Од Бальмонта взяв д. Савченко свою пристрасть до абстрактних іменників («пустельність», «глибинність», «потворність», «злобність»), свою неприємну манеру писати звичайнісінькі слова з великої літери, свою манірність і позу. Але коли російська поезія давно вже пережила sturm und drang символізму і нині знаходить інші настрої, культивує іншу манеру, — молоді українські поети, шукаючи нових тем, вибиваються на цю стежку тільки тепер, — тобто спізнюються щонайменше на 20 літ… Бідна українська поезія!

Впливом російських поетів до певної міри пояснюються і численні лексичні москалізми автора — жемчуг, грані, мідний (зам. мідяний), судьба і такі вирази, як «тінь злорадно торжествує» або «марили соняшно на землі».

Хист до віршування у д. Савченка, здається, є. Але володіє віршем він ще не досить. В його рядках раз у раз приходиться робити насильства над наголосами, напр., «вином серця повні вщерть», «стріли кидають сонця», «в д?щах денних блискавиць» і т. п. Не завше управляється автор і з римою, дуже часто він римує лише парні рядки — 2 і 4. Проте іноді йому удається опанувати над формою, і тоді рядки його набувають певної мелодійності.

Тихе царство, тихе царство,

тихе царство злого сна.

Я не знаю, не згадаю,

ким закреслено Обличчя,

ким затерто Імена (с. 55).

Загальне враження од збірника скоріше приємне, ніж прикре. Там, де автор кидає свої ходулі, перестає, кажучи власними його словами, «танцювати танець дикий», у нього з’являються такі милі, стримані вірші — «Засну в пустелі…», «Океан», «В снігах» і особливо — «Засвітим сьогодні вечірні огні» (с. 76). Сподіваємось, що в дальших збірниках д. Савченко залишить свою загонисту риторику, перестане утворювати страхіття і віршовані ребуси, вроді «Мертвого Коня», і тим збільшить вартість своєї поезії.

1918