[Про латиномовні поезії Григорія Сковороди]{121}

Латинські поезії Сковороди своїм тоном і характером дещо різняться від його віршів «малоросійським діалектом», що увійшли до «Саду божественных песней». В них майже немає того глибокого й інтимного ліризму, тієї щиросердної сповіді «хаотичного й тривожного духу», що так у свій час зачарували російського дослідника Сковороди В. Ерна. Це здебільшого офіціальні привітання, вірші на випадок («На день народження Білгородського єпископа», «На день народження Василя Томари»), послання або речі, так мовити б, епістолярного походження, тобто поезії, що зустрічаються в листі і стоять в зв’язку з темами, яких торкався Сковорода в розмові з своїми кореспондентами.

Вірш «Музам колись дев’ятьом» становить, як сам Сковорода свідчить, наслідування одної грецької епіграми, яку він колись читав («Memini me legisse tale inter graeca epigrammata»), — міститься він у листі до Ковалинського з 30 січня 1763 р. (№ 68 у виданні 1894 року).

Ода на бідність (в ориґіналі по-грецькому: Ainesis penias) — в недатованому листі до Ковалинського № 52. Розмір оди додержаний і в перекладі — друга асклепіадова строфа. Перші три рядки — схема:

Четвертий рядок:

В оді багато перефразувань з Горація.

«Злиденний Ір», що згадується в передостанній строфі, старець на острові Ітаці — про нього (про його заздрощі й жадність) — оповідає Гомерова «Одіссея».

Послання «До Петра Герарда» довгий час уважалося за твір Сковороди. Акад. Д. І. Багалій, що редаґував харківське ювілейне видання 1894 р., умістив його в відділі «Разные стихотворения», стор. 295—297. В тому ж відділі видрукувано й український переклад латинського тексту: «О селянський милий, любий мій спокою» (стор. 289—290). Його продовження — окремо, стор. 286—287: «О каморке только что одному местна», — кінчаючи словами: «Кто тебя от книжек и от воли манит — знай, что лестны суть те души». Кінець латинського тексту (28 рядків) у Сковороди не перекладений зовсім.

Останніми часами проф. С. С. Дложевський з’ясував, що вірш «Ad Petrum Gerardium» належить не Сковороді, а відомому французькому гуманістові Марку-Антуанові Мюре (1526—1585). Вказівка на справжнього автора послання єсть і в листах самого Сковороди. Проф. С. С. Дложевський посилається на 6-й лист до Ковалинського, де Сковорода, процитувавши один рядок з послання, додає: «як говорить Мурет» («Ut Muretus ait»).

Але навіть не належачи Сковороді, вірш «Ad Petrum Gerardium» цікавий для настроїв і поглядів філософа, по-своєму аристократичних («Безпечна стежко до життя блаженного, незнана підлоті людській») і досить далеких від того народництва, яке у нас звикли, іноді необережно, йому приписувати (маю на увазі всіх тих, хто писав під впливом характеристики Сковороди у С. Єфремова).

1924