Мелетій Кічура. На старті{163}

Поезії. Книжка четверта. Спілка революційних письменників «Західна Україна». Київ, 1928. Стор. 92. Ц. 1 крб. 20 коп.

Мелетій Кічура — не нове наймення в українській поезії. Ще перед війною випустив він дві книжки лірики — «Без керми» та «Tempi passati» i був свого часу відзначений як цікавий і культурний поет на сторінках «Української хати», головного органу українського модернізму (річник 1910, стор. 562—564; 1913, стор.697—701). Дебютував Кічура, як вихованець німецьких модерністів, і небезпідставно пок. М. Євшан в одній із статей назвав його «літератором віденської школи», принотувавши у нього «формальну старанність» та загальну «інтеліґенцію». Своїм світовідчуванням, ліричними темами, віршовою технікою Кічура 1910—1913 рр. становив собою паралельний початок до поетів «Молодої музи», що здебільшого були (як те на прикладі О. Луцького показав М. Мочульський) учнями модерністів польських. Як поети-«молодомузці», підкреслював він темноту юрби, вибраність поета, випинав у поетичних своїх висказах риси песимістичного світорозуміння. Немов pendant до Карманського «пливем по морю тьми човнами горя й смути», прозвучало його: «Наш шлях заляг стоглавий лютий змій, що звесь життя»… Розуміється, цей песимізм мало спільного мав з тим песимізмом, який знаходять тепера суворі критики у сучасних наших ліриків і який, по суті, є доведена до крайності єсенінська істерика, безтемпераментне ниття та стилістична обмеженість, що знає лише звичайні, заучені ходи та засоби. У галицьких поетів перед війною теж чимало було пози й моди, «засипання очей піском»; літературні ремінісценції переважали над висновками власного досвіду, — але їх «песимізм» був продуктом без порівняння культурнішим і тоншим.

Подібно до поетів «Молодої музи», Кічура в обох своїх ранніх збірках тяжів до строгої строфи, шукав ораторських ефектів та поз. Рецензенти відзначали в нього «строфічну стрункість», «гармонійність», стилістичну вишуканість. Характерно: найудатніші, найбільш цитовані вірші з обох попередніх його збірок — «Наш шлях заляг стоглавий лютий змій» та «Не замикайте брам і світла не гасіть» — сонети.

Третьої книжки поезій т. М. Кічури нам не доводилось бачити, ні навіть читати про неї. Чи залишається вона ще й досі в рукописі, подібно до третьої книжки М. Філянського, чи загубилася де серед воєнного лихоліття — не знаю. Ціла смуга в розвитку поета залишається невисвітленою, неясною. «На старті», як зазначає автор, є вже четверта його книжка. Хронологічно вона стосується до останнього року війни та перших років революції і являє собою ряд нарисів з натури, побіжних нотаток, видраних з блокнота записів та уривків фронтового листування. Al fresco назвав колись подібну книжку Петро Карманський.

«На старті» Кічури, проте, значно різниться від названої збірки Карманського. У останнього ми бачимо «мужів совіта», політичних гендлярів та ґешефтмахерів, перед нами атмосфера «глибокого тилу». У Кічури — фронт, «драні шинелі, ноги в онучах», «громовиці, градобої» війни і, нарешті, розвал мілітарної машини — Революція, коли

Розійшлися лещата-кордони,

І далекі зблизились причали.

Багато із тих віршів писалося під безпосереднім враженням подій, і тому вони, зберігаючи значення історичного документа, не виблискують художністю. Деталі, інколи зайві, послаблюють образ в цілому. Автор скоріше реєструє, як оброблює свій матеріал. Але не всі вірші його завалені такою сировиною. Там, де він пише із спогадів, пропускаючи зайві деталі, там у нього з’являється і певна високого тону емоція, і цікаві рефлексії з приводу пережитого. («Кипить борня», «Як корчиться земля», «Недавно ще жили» etc.). В усіх такого роду поезіях авторові властива чіткість образу, велика насиченість вірша. От, наприклад, остання терцетка його сонета (не з кращих) «Трактор»:

Стоять кругом, мовчать. А віл залізний оре,

Немов проковтує за пластом пласт землі,

І стеле чорних скиб ряднище неозоре.

Властивий йому і тонкий, не малоросійський дотеп. Гостро і влучно показано в нього буржуазну прозаїчність європейського та колоніального світу, те «всесвітнє панування європейських народів», про яке писав один півуніверситетський курс нової історії:

Зникає далечінь, знижаються всі гори,

Немає островів, ні вод іще незнаних;

Куди ж діватись вам, Печорини та Ґлани,

Куди вже вам пливти, палкі конкістадори?

Нема печер, що в них ховалися б кобольди:

Проходить світло скрізь, немов вода крізь сито,

На біржах крутяться і Фавсти, і Гарольди.

Цікавить їх найбільш дисконто, курс і мито,

А Токіо, Мельбурн, Париж, Нью-Йорк, Лонд?н,

Це тільки номери гостиниці: «Мамон».

Зате легкий гумор М. Кічурі, безперечно, не вдається. Поезія «Поет зі стажем», що завершує книгу, належить до найслабших із його речей. Що ж робити, — коли поетичний хист автора найлегше себе почуває серед книжних ремінісценцій, літературних образів, серед поважних сонетних ритмів, а образ Мефістофеля виразніше різьбиться в його уяві, як «профілі та маски» околишнього життя?

Зі сторінок нових, пожовклих фоліантів,

Із потускнілих фресок голосних митців,

Під таємничу гру поржавілих курантів

Ти нам з’являєшся, маро минулих днів, —

Мов кавалер, найперший франт із франтів:

Ні сліду на тобі пекельницьких огнів, —

Одна магічна гра рубінів і брильянтів,

І демонічний чар улесливих півслів.

                             («Мефістофель»)

Рецитація віршів Кічури становить деякі труднощі для наддніпрянського нашого читача завдяки трудним, незвиклим наголосам (мільярдер—ребер) та не властивим віршеві цезурам («Із потускнілих фресок голосних митців»). Треба зазначити ще й деякі хиби в сонетному римуванні. Авторові не диво поставити поруч дві різні чоловічі рими: закінчивши катрени чоловічою римою повелів, він може перший терцетний рядок загострити теж чоловічою римою мільярдер. Або так: провести катрени виключно в жіночих римах, а в терцетах дати перевагу римам чоловічим, ламаючи цим строгу рівновагу типового сонетного римування: АввА-АввА-ссДеДе (де великі літери відповідають жіночим, скажімо, а малі — чоловічим римам). Єсть хиби і не тільки в сонетах. Трудно погодитись, наприклад, на римування: іприту—екразиту (обидва слова — чужоземні, обидва — терміни, обидва — в тім самім відмінку).

Але всі ці дефекти — порівнюючи дрібні й загального враження версифікаційної досвідченості не уймають. Зовнішній бік книжки (папір, друк) гарний.

1928