Олександр Пушкін. Драматичні твори{56}

в перекладі з передмовою та поясненнями д-ра Івана Франка. Всесвітня бібліотека. № 46. Львів, 1917. Стор. XXXVII + 217. Ціна 3 карб.

До цієї невеликої збірки увійшло майже все писане Пушкіним в драматичній формі: дві більші драми: «Борис Годунов» та «Русалка»; три дрібніші — «Скупий рицар», «Моцарт і Сальєрі» та «Кам’яний гість» і дві сцени: «Сцена з «Фауста» та «Бенкет в часі чуми». До кожної речі перекладчик додав коротенького історично-літературного коментарія, а перед цілим збірником умістив ширший біографічний етюд з спробою загальної характеристики поезії Пушкіна.

Щодо перекладу, то його виконано досить точно, близько до первотвору, але похапливо, без того пильного оброблення, яке належало б рядкам таких прозорих, глибоких і лаконічних п’єс, як «Кам’яний гість» або «Моцарт і Сальєрі». Влучні епітети ориґіналу часто ослаблені, а енергійні, повні промовистості і сили вірші звучать важко і мляво. Так, наприклад, знамениті слова Дмитра Самозванця в «Годунові»:

Тень Грозного меня усыновила,

Димитрием из гроба нарекла,

вокруг меня // народы возмутила

и в жертву мне // Бориса обрекла, —

в перекладі мають цілком інший ритм і рух. Замість чоловічих рим — жіночі, замість цезури в арзисі — цезура в тезисі, — і враження гине цілком:

Грозн?го тінь мене усиновила,

Димитрієм з-за гроба нарекла,

довкола мене // весь народ збудила,

мене за месника // Борису признач?ла.

Особливо невдатні місця подибуємо в перекладі ліричних поезій Пушкіна, зібраних Франком в його вступній статті до збірника, — в перекладі «Деревни», «Бородинской годовщины», стансів «В надежде славы и добра» і знаменитого сонета «Поэт, не дорожи любовию народной»… Зустрічаються в перекладі часами і помилки. Так, наприклад: «Красная площадь» зовсім не значить «Червона площа», а слово «набат» не є ні «вічевий дзвін», ані «зелізне клепало», як пише перекладчик.

Далеко більше помилок в поясненнях до перекладів. Так, напр., неправильним являється припущення, ніби послання декабристам «Во глубине сибирских руд» — не дійшло до адресатів, або що сюжет «Моцарта і Сальєрі» — «отроєння Моцарта через завидучого італійця» вигадав сам Пушкін. Багато фантазування в хронологічних датах, що подаються в статтях plena manu. В одному місці написання «Бориса Годунова» віднесено д-ром Франком до 1828 р., «коли поет жив в Михайловському» (?), а в другому місці — воно датовано уже інакше, р. 1824. В статті, прикладеній до «Кам’яного гостя» неправильно вказані дати для життя Мольєра (нар. 1665) і Корнеля (урод. 1677), причому помилка досягає в середньому до цілого півстоліття. Курйозом одгонить і од деяких характеристик і тверджень перекладчика на зразок того, що поема «Полтава» розчарувала публіку, бо публіка «не знайшла в ній того блиску та яркості красок, якими визначалися давніші твори поета, а надто не могла симпатизувати любовній історії старого чоловіка з молодою дівчиною».

Іноді у д-ра Франка, в його коментаріях до творів Пушкіна, прориваються деякі уваги і відносно своєї власної поетичної творчості. Так, говорячи про той варіант леґенди про Дон Жуана, де славетний лицар і «жіночих серць побідник» зустрічає свій власний похорон («духи померших ховають живого чоловіка»), перекладчик додає, що сим мотивом він покористався в своїй поемі «Похорон»: «ся моя поема має остільки пророцьке значення в мойому життю, що мені самому трафилося щось подібне в Лініку в Хорватії при кінці квітня 1908 р.». Се інтересна психологічна деталь, що може здатись як дослідникові Франкової творчості, так і його біографові.

Загалом беручи, — скрізь, мало не на кожній сторінці, видко сліди того глибокого упадку духовного, в якому перебував Франко свої останні роки, сліди, що мимоволі кидаються в вічі і будять в читачеві особливе, повне невимовного жалю, почуття.

1918