Иван Франко. Моисей{67}

Поэма с предисловием автора. Просмотренный автором перевод со второго украинского издания В. Дятлова. Библиотека пленника. Образцы украинской литературы. Серия I. № 1. Вена, 1917. Стор. 85. Ц. 1 кор.

«Мойсей» Франка — одна з найвищих точок його поетичної творчості, велична поема переможеного сумніву, спів «гіркий та вільний», повний незламної віри в кращу долю, «весільний дар» генію українського народу. Факт видання «Мойсея» в «Бібліотеці для бранців» можна тільки вітати: розуміється, ніякий інший твір і не годен був би стояти на першім місці в серії, призначеній для ознайомлення широкого кола читачів з пам’ятниками українського письменства. Але видання «Мойсея» в перекладі накладає на видавців великі обов’язки. Треба, щоб переклад зроблено було досвідченою рукою вибагливого майстра, котрий зумів би подужати усі труднощі форми, — бо в противнім разі і Франко, і його поема в очах читача можуть бути скомпрометовані надовго.

Д. Дятлов, що взявся перекладати Франкову поему, на жаль, не володіє віршем, не має жодного поетичного хисту, і через те переклад його вийшов в великій мірі невдатним. Перекладчик допустив в ньому прикрі прозаїзми, вульґарні вирази і повний живих образів первотвір переказав блідою, безбарвною мовою політичної брошури. Так, наприклад, в пісні II Франко говорить про Мойсея і євр. народ:

І на хвилях бурхливих їх душ

у дні проби і міри

попадав він із ними не раз

у безодню зневіри.

А д. Дятлов перекладає:

…В пору пробы и меры

пережил с ними сам он не раз

дни отсутствия веры.

У Франка читаємо: «Щоб ви знали, що з Богом на прю виступать непорадно». Дятлов перекладає: «Чтоб вы знали, что с Богом в борьбу вступать очень опасно». У Франка Мойсей говорить до ізраїльського народу: «Але ні, не самого себе у тобі я кохаю, — все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю». Дятлов перекладає надзвичайно мляво і прозаїчно: «Впрочем, нет, не себя самого я в тебе уважаю, — все прекрасное, доброе все я в тебя ведь влагаю». Перекладчик не зважає і на те навіть, що в нього герої Франка говорять термінами новішої психіатрії. Слова Мойсея, до самого себе звернені:

Що, як ти сорок літ оцих був

шалом божеським хворий? —

він переказує так:

Что, как ты сорок лет этих был

богоманией болен?

Невдатним треба визнати переклад д. Дятлова і з боку версифікації. Як відомо, «Мойсей» написаний коротенькими строфами в 4 рядки; із них 1-й і 3-й творять собою тристопові анапести , 2-й i 4-й двостопові гіперметричні ; розмір для епічних творів трохи незвичайний, а проте не невдячний, бо дозволяє досягнути досить великої енергії вислову і для цього треба тільки знати техніку анапесту. Але перекладчик її не знає, і тому: 1) допускає в так званому тезисі стопи без всякого розбору слова, що мають на собі повний наголос, а іноді ще й логічний натиск («предпочли всему бремя похода», «вскричат камни немые», «обратится сам ныне», «заглядал всем им в души, читал» і т. п.), 2) пропускає наголоси там, де вони повинні бути по розміру («я и неблагодарность приму», «то незримое, что издавна»), 3) затримує ритм незначними і безбарвними словами, вроді: «уже», «все», «еще», «ведь», яких уживає без внутрішньої необхідності:

О, я очень давно уж знаком…

або:

Вот средь лучших людей Авирон

уж краснеет с досады;

что-то средним там шепчет Датан,

демон злой их громады.

4) Збільшує без потреби кількість стіп в парних рядках, даючи замість двох три анапести:

а я каждый и вздох твой учел,

и биение сердца в ознобе (3 стопи),

або:

а волы и ослы их грызут

осеты и волчцы в это время (3 ст.).

Розуміється, всі зазначені вади значно зміняють ритм перекладу і серед незнайомих з версифікацією читачів можуть утворити враження, що перекладчик одступився од розміру ориґіналу.

Російська мова так само не бездоганна. На кожнім кроці зустрічаємо неправильні форми, невірні наголоси: «ишь чего пожелали», «заглядал», «занятый» зам. занят, «гинет» зам. «погибает», «юных душ поколенье», «злого бунта умы», «гр?зит», «тво?му», «гадюка» зам. «змея», «ячм?ня».

Так перекладено саму поему. Про «Вступ» краще і не згадувать. Палкі, промовисті терцини Франкові обертаються у Дятлова в щось безкровне й безбарвне. Мимоволі нав’язується висновок: Pastorem… pascere opportet oves, deductum dicere carmen, — пастухові личить пасти вівці і співати простішої пісні. Нехай вибачить нам д. Дятлов, але йому не треба б було братись за переклад «Мойсея».

До книжки додано два «предисловия» — авторове, що являється перекладом його передмови до 2-го українського видання, в деякими змінами, і перекладачеве.

Вступне слово перекладчика займає коло трьох невеликих сторінок; в ньому цілком слушно вияснено значення Франка в українській літературі, проведено паралель межи ним і Шевченком і, нарешті, зазначено в кількох рисах основну ідею поеми. «Вообще, — пише д. Дятлов, — «Моисей» весьма характерен для мировоззрения Франка, и, несмотря на эпический характер поэмы, заключает в себе много личных переживаний автора. И автора долгое время не признавали и гнали от себя не только польские и иные фараоны, но и украинские Датаны и Авироны… И Франко не раз в трудные минуты народной жизни мучился сомнениями Моисея… Моисей становится (в поемі Франка) прообразом самого автора, а еврейский народ символом украинского».

Уваги п. Дятлова, нам здається, потребують деякого обмеження. Ліричний характер Франкової поеми не підлягає ніяким сумнівам, але чи не гріх установляти такі прямолінійні алегорії? Тлумачити «Мойсея» як послідовну алегорію — чи не значить це принижувати його поетичну вартість?

1918